921/1146/13-г/9 Про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона" - 22.12.2014 Прийняття

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Зборівська пересувна механізована колона № 10" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Галушко Н.А., Зварич О.В.) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 р. (суддя Гевко В.Л.) у справі № 921/1146/13-г/9 Господарського суду Тернопільської області за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства "Зборівська пересувна механізована колона № 10" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Прикарпатське територіальне управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в особі сектору нагляду за учасниками ринку цінних паперів в Тернопільській області Прикарпатського т/у НКЦПФ, 2. Реєстраційна служба Зборівського районного управління юстиції міста Зборів Тернопільська область в особі Державного реєстраторапровизнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства "Зборівська пересувна механізована колона № 10" від 04.11.2010 р. в частині припинення діяльності товариства шляхом його ліквідації, за участю представників: позивача не з'явились, відповідача не з'явились, третіх осіб не з'явились,

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.06.2014 р. у справі № 921/1146/13-г/9, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р., позов задоволено: визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Зборівська пересувна механізована колона № 10" від 04.11.2010 р. в частині припинення діяльності товариства шляхом його ліквідації.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема п. п. 1, 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 257 ЦК України, ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Зборівська пересувна колона № 10", оформлених протоколом від 04.11.2010 р., припинено діяльність ВАТ "Зборівська пересувна механізована колона № 10" шляхом його ліквідації та призначено ліквідаційну комісію в складі: Олешко О. М. - голова комісії, Пшебильська Г. І. - член комісії, Мушинський Й. К. - член комісії. Встановлено, що кредитори заявляють свої вимоги (претензії) до товариства в строк до 05.02.2011 р. за місцезнаходженням товариства.

Відповідно до ч. 8 ст. 41 Закону України "Про господарські товариства", який підлягає застосуванню до спірних правовідносин в силу положень п. п. 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Статтею 43 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.

Статутом відповідача, який був чинним на час проведення зборів, встановлено, що про проведення загальних зборів держателі іменних акцій повідомляються персонально листом по пошті або кур'єром.

Як встановлено судами, відповідач своєчасно опублікував загальне повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів 04.11.2010 р. та їх порядок денний, проте не подав жодних доказів на підтвердження персонального повідомлення акціонерів, в т. ч. позивача, про проведення загальних зборів 04.11.2010 р.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що відповідачем не було дотримано вимог статті 43 Закону України "Про господарські товариства" та статуту товариства в частині персонального повідомлення акціонерів, чим порушено корпоративні права позивача як акціонера.

Суди також дійшли висновку про неможливість визначити наявність чи відсутність кворуму на зборах 04.11.2010 р., оскільки відповідач не подав суду ані реєстру акціонерів товариства на день проведення зборів, ані протоколів реєстраційної (мандатної) комісії, яка здійснювала реєстрацію акціонерів, що з'явилися для участі у зборах, ані будь-яких інших документів, на підставі яких визначалась наявність чи відсутність кворуму на зборах (загальна кількість акціонерів та кількість голосів кожного з акціонерів, котрі прибули на збори).

З урахуванням наведеного, суди відзначили, що відповідач не довів належними і допустимими доказами наявність кворуму на зборах 04.11.2010 р.

Відповідно до п. п. 17, 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства).

Відповідно до п. 25 вказаної постанови пленуму Верховного Суду України відсутність кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання в судовому порядку прийнятих загальними зборами рішень недійсними. Загальні збори є неправомочними, якщо реєстрація акціонерів у день проведення загальних зборів не здійснювалась (стаття 159 ЦК, стаття 41 Закону "Про господарські товариства"), у зв'язку з неможливістю визначення кворуму на загальних зборах. Рішення, прийняті на таких загальних зборах, у судовому порядку визнаються недійсними. Правомочність загальних зборів визначається на підставі реєстру акціонерів у день проведення загальних зборів (частина перша статті 41 Закону про господарські товариства), а не фактичної участі акціонерів у прийнятті загальними зборами рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 04.11.2010 р. про припинення діяльності товариства шляхом його ліквідації.

Разом з тим, колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки з дня опублікування цього Закону.

Тобто, вказаний закон набрав чинності 30.04.2009 р.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) через два роки з дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність статті 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) у частині, що стосується акціонерних товариств.

Таким чином, положення ст.ст. 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) втратили чинність з 30.04.2011 р.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 04.11.2013 р.

Судами встановлено, що станом на час прийняття спірного рішення (04.11.2010р.) внутрішні положення ВАТ "Зборівська пересувна механізована колона № 10" не були приведені у відповідність з нормами Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) , а тому положення цього закону, зокрема ст. 50, за висновком судів попередніх інстанцій, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає вказаний висновком помилковим, виходячи з такого.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) (у редакції, чинній на час прийняття рішення загальних зборів) до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно зі ст. 11-1 Закону України "Про господарські товариства" законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , і складається із Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, після набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" (514-17) акціонерні товариства, які не привели у відповідність свої внутрішні положення, мали керуватися ст.ст. 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та іншими нормативно-правовими актами, які не суперечать вказаним статтям.

Одночасно колегія суддів відзначає, що вказані статті Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) не встановлювали окремих правил щодо позовної давності для оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств.

Разом з тим станом на час проведення загальних зборів (04.11.2010 р.) діяла ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства". Жодних спеціальних правил щодо набрання нею чинності та щодо її застосування до визначеного в ній кола осіб цей Закон або інші закони не встановлювали. Зокрема, жодною нормою закону застосування правил ст. 50 не ставилось і не ставиться в залежність від того, привело чи ні акціонерне товариство свою діяльність у відповідність із вимогами Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) .

Згідно з ч. 1 цієї статті в разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

Вказана стаття не суперечить ст.ст. 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , а згідно зі ст. 11-1 цього Закону є правовою нормою у сфері господарського законодавства та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, в т.ч. з урахуванням ст. 5 ЦК України.

Крім того, вказана норма узгоджується з положеннями ст. 258 ЦК України, згідно з якою для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Колегія суддів також критично сприймає посилання судів попередніх інстанцій на Роз'яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.05.2011 р. № 7 (vr007312-11) "Щодо порядку застосування окремих положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) у зв'язку з втратою чинності статей 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) у частині, що стосується акціонерних товариств", згідно з якими до дій, пов'язаних зі скликанням і проведенням загальних зборів акціонерного товариства, котре не привело свій статут і внутрішні положення у відповідність із нормами Закону, якщо такі дії були розпочаті до 30.04.2011 (включно), застосовуються вимоги законодавства, що діяло на момент початку вчинення таких дій, зокрема, Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , з огляду на те, що вказані роз'яснення стосуються виключно дій, пов'язаних зі скликанням і проведенням загальних зборів акціонерного товариства, а не дій, пов'язаних з оскарженням рішень таких зборів.

Таким чином, позивач мав справо оскаржити спірне рішення від 04.11.2010 р. протягом трьох місяців з дати його прийняття, однак звернувся до суду з позовом лише 04.11.2013 р. (в той час, як положення ст.ст. 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) втратили чинність для акціонерних товариств ще з 30.04.2011 р.), тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, позивач будь-яких заяв щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності суду не подавав, а суди виходили виключно з того, що позивач не порушив строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи (т. с. 1, а. с. 34, 35, 158), заявлено відповідачем, у задоволенні даного позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини в цій справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм права щодо позовної давності, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Разом з тим позивачка є інвалідом І-ї групи 1945 р. н., що підтверджується копією відповідного свідоцтва (т. с. 1, а. с. 9), а тому, з урахуванням вимог п. 9 ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд вважає за можливе покласти відповідні судові витрати на відповідача.