Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий), Борденюк Є.М., Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року у справі № 6/283-52/69 за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" про стягнення заборгованості,

У квітні 2007 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 61790,97 грн. та 8733,48 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором № 6900/4-06 від 02.07.1999 року з оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення в період з 01.07.1999 року по 01.11.2006 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 61791,02 грн. та 8733,48 грн. інфляційних сум за період з червня 2002 року по листопад 2006 року за споживання холодної води, яка використовується для підігріву гарячої.

Проте, з поданого у лютому 2012 року уточненого розгорнутого розрахунку вбачається, що позивач визначає заборгованість відповідача за надані в період з червня 2002 року по листопад 2006 року послуги в сумі 61 790,97 грн.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року (суддя Чебикіна С.О.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року (судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір від 02.07.1999 року № 6900/4-06, за умовами якого ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), правонаступником якого є позивач, зобов'язується надавати ЖБК "Квазар-6" (абоненту) послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за надані послуги згідно умов договору та вимог Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (z0165-94) (далі - Правила).

Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

За п. 3.6 зазначеного договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня надання постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

На підставі укладеного договору позивачем присвоєно відповідачу код абонента 10-824 та для розрахунків за спожиту питну воду відкрито особовий рахунок № 920-8.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника про стягнення із споживача заборгованості та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором з оплати за надані послуги з холодного та гарячого водопостачання і водовідведення.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості та інфляційних сум за період з квітня 2002 року по березень 2004 року мотивовано пропуском строку позовної давності, а відмову в позові щодо решти вимог обґрунтовано недоведеністю обсягів наданих позивачем протягом спірного періоду послуг та наявності заборгованості за такі послуги.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У відповідності з п.п. 11.1, 11.2 Правил кількість води, використаної абонентами, визначається за показниками перевірених водолічильників та інших приладів обліку, які мають бути опломбовані.

Якщо вести облік води за водолічильником неможливо з причин, що не залежать від абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи приладів обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10 днів.

З огляду на вимоги зазначених Правил суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про помилковість визначення судом першої інстанції обсягів водоспоживання, виходячи з обсягів води, спожитої відповідачем у 2007 році, тобто після спірного періоду.

Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що на початок спірного періоду на будинку відповідача був встановлений водомір ВВ-50 № 508043 (встановлено 27.02.2002 року, а знято 22.04.2003 року) та водомір ВТ-50 № 0301 (встановлено 09.12.2003 року, а знято 12.12.2006 року), однак докази того, що вказані прилади у встановленому порядку повірені та опломбовані, у матеріалах справи відсутні.

За п. 11.3 Правил в окремих випадках (сезонне водоспоживання, незначні витрати води, недоцільність установки водолічильника тощо) розрахунок витрат води абонентами, що не мають вимірювальних приладів, за узгодженням з Водоканалом виконується згідно з нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади - за кількістю календарних днів користування водопроводом за цей період.

З урахуванням наведеного з метою визначення обсягів наданих позивачем послуг водоспоживання та водовідведення за спірний період на підставі затверджених місцевими органами виконавчої влади норм водоспоживання судом апеляційної інстанції призначено судово-економічну експертизу, яку виконано не було у зв'язку з неоплатою витрат на її проведення.

Відтак, дійшовши висновку про недоведеність правомірності вимог про стягнення з відповідача плати за послуги водопостачання та водовідведення апеляційний господарський суд у порушення ст.ст. 4- 7, 32, 43 ГПК України не взяв до уваги та не дослідив надані позивачем маршрутні карти про зняття показників водолічильників та розшифровки рахунків і не навів їм жодної оцінки.

Водночас, суд апеляційної інстанції зробив суперечливі висновки, з одного боку вказав на встановлення обставин споживання питної води на суму 135 558, 27 грн. та холодної води для виготовлення гарячої на суму 57 522, 75 грн., і наявності заборгованості з водовідведення та водопостачання в сумі 61 791,02 грн., а з другого боку навів висновок про недоведеність позовних вимог.

Натомість судами обох інстанцій не було встановлено способу визначення обсягів наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення в спірний період передбаченого договором і чинним законодавством.

Крім того, судами обох інстанцій не було враховано вимог Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37 (z0402-02) , щодо обов'язку Водоканалу забезпечити приймання стічних, відведення і очистку стічних вод та зобов'язання Підприємства виконувати вимоги цих Правил та договору на послуги водовідведення і своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги, натомість без будь-яких обгрунтувань відмовлено у стягненні боргу за водовідведення.

До того ж, суди дійшовши висновку про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з квітня 2002 по березень 2004 року не з'ясували змісту укладеного між сторонами договору щодо визначення в ньому строку оплати наданих послуг та не встановили коли настав такий строк.

При цьому, відмовивши в частині позову за пропуском строку позовної давності, суди не перевірили доводів позивача про переривання перебігу позовної давності вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, та не навели правових висновків про відхилення таких доводів.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій розглядаючи дану справу допустили порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, прийняті ними судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року скасувати, і справу № 6/283-52/69 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.