Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дерепи В.І. суддів : Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.13

у справі № 904/6941/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення суми за участю представників від:позивача Вознюк Є.В. (дов. від 22.03.13) відповідача не з'явилися, були належно повідомлені

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.13 (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у сумі 12525,27 грн., пені у сумі 9526,35 грн. та 3% річних у сумі 1853,26 грн. задоволено повністю. Рішення мотивоване несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 31.01.11 в частині своєчасної оплати отриманого природного газу.

За результатом апеляційного перегляду справи Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Кощеева І.М., суддів:

Бахмат В.М., Євстегнеєва О.С.) 03.12.13 прийняв постанову, якою рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.13 змінив, резолютивну частину рішення виклав у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 1 853,26 грн. - 3 % річних; 6 276,66 грн. - збитків від інфляції; 585,13 грн. витрат на судовий збір. В решті позовних вимог відмовити." Судом апеляційної інстанції фактично перераховано у бік зменшення суму інфляційних, належних до стягнення, та відмовлено у стягненні пені.

Частково не погоджуючись із постановою в частині відмови у стягненні пені, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в оскаржуваній частині. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям постанови з порушенням норм матеріального права (ст. 232 ГК України, ст.ст. 260- 261 ЦК України) та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.01.11 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник ) та відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз", яке відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" (покупець) укладений Договір № 14/301/11 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди № 8 від 31.01.12) продавець зобов'язується передати покупцю у 2011 році та у січні - лютому 2012 року імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Сторони домовились, що строк позовної давності за цим договором та по стягненню неустойки встановлено тривалістю у 3 роки (п. 10.6 договору).

Відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі однак із порушенням строків оплати. За несвоєчасну оплату позивачем нараховано, а судами стягнуто 3% річних та інфляційні на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України. Судові акти в цій частині не оскаржуються, а тому не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

За несвоєчасну оплату природного газу позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 9526,35 грн. за період з 15.02.11 по 30.03.12 (по кожному акту окремо), яку господарський суд першої інстанції стягнув повністю, зазначивши, що пеня нарахована відповідно до чинного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції послався на наступне. Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (п. 7.7 договору). Пеня, яка складає предмет позовних вимог нарахована позивачем в порушення п. 7.7 договору, тому апеляційний суд відмовив у її стягненні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду неправомірними, а п.7.7 договору таким, що не підлягає застосуванню з огляду на його нікчемність.

Так, п. 7.7 договору передбачено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення з претензією або позовом, є нікчемним, а відтак, недійсним, так як суперечить вимогам статей 260, 261, 258 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (435-15) .

Враховуючи викладене, положення пункту 7.7 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261, статті 258 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, п.7.7 договору є не лише недійсним, а нікчемним, оскільки суперечить законодавству, а тому, з врахуванням вимог ст. 236 Цивільного кодексу України, є таким з моменту його вчинення. Тому суд мав застосовувати порядок нарахування пені, визначений чинним законодавством, а розмір пені та строк позовної давності, - визначені іншими частинами договору (п.7.2 та 10.6 відповідно), які не суперечать законодавству, а тому, підлягають застосуванню.

Тому місцевий господарський суд цілком правомірно дійшов до висновку про необхідність стягнення пені, розмір якої (вирахуваний місцевим господарським судом) не перевіряється Вищим господарським судом України з огляду на вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні пені, рішення господарського суду Дніпропетровської області в цій частині підлягає залишенню без змін. В іншій частині постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду не оскаржується, а відтак, не перевіряється судом касаційної інстанції та підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.13 у справі № 904/6941/13 скасувати в частині відмови у стягненні пені, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.13 в цій частині залишити без змін. В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.13 у справі № 904/6941/13 залишити без змін.