Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 р. у справі № 917/1194/13 Господарського суду Полтавської області за позовом Лубенського міжрайонного прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Лубниводоканал" Лубенської міської ради до Приватного підприємства "Томс" про стягнення збитків за участю

- позивача: Крамаренко В.В. (довіреність від 19.12.2012 р.) - відповідача: Баулін А.О. (довіреність від 12.01.2014 р.) - прокурора: Козакова І.М. (посвідчення № 018008), -

Звернувшись у суд в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Лубниводоканал" Лубенської міської ради (далі - позивач) з позовом, Лубенський міжрайонний прокурор Полтавської області просив стягнути з Приватного підприємства "Томс" (далі - відповідач) 24581,80 грн. збитків на користь позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, не виконуючи умови укладеного з позивачем договору про надання послуг з водовідведення з торговельно-розважального комплексу, а також приписів нормативно-правових актів, допустив перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах, що стало підставою для нарахування відповідачу відповідно до умов договору плати за скид понаднормативних забруднень.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.08.2013 р. (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., судді Ільїн О.В., Камишева Л.М.) це рішення суду скасовано, прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (виконавець) та відповідачем (абонент) було укладено договір № 214/1 на надання послуг водовідведення, за умовами якого виконавець зобов'язаний прийняти на очистку стічні води від абонента згідно затвердженого ліміту та представлених розрахунків за водоспоживання, а абонент зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати надані йому послуги по водовідведенню (п.1.1), позивач здійснює технічний і санітарний контроль по виконанню Інструкції про встановлення й стягнення плати за скидання промислових й інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Держбуду України 19.02.2002 р. № 37 (z0403-02) , та Правил приймання стічних вод у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (п.4.1.6).

Пунктами 4.1.1. та 4.1.3. договору передбачено, що виконавець має право контролювати якість, кількість та режим скиду стічних вод абонента та здійснювати раптовий (у будь-яку годину доби), не погоджений з абонентом заздалегідь відбір проб для контролю за якістю стічних вод, що скидаються.

Умовами пункту 4.1.11 договору визначено, що при порушенні правил скидання рідких нечистот абонент оплачує надані послуги по встановленому тарифу, з коефіцієнтом кратності К=5 (коефіцієнт кратності включає основний тариф).

Пункт 4.1.16 договору зазначає, що при відборі разових проб стічних вод виявлені в цих пробах перевищення ГДС забруднюючих речовин у стічних водах є підставою для нарахування плати за скид понаднормативних забруднень абоненту.

Сторони у п.8.1. договору встановили, що він діє з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

18.04.2013р. представниками позивача за участю представника відповідача відібрано проби стічної води відповідача з контрольного каналізаційного колодязя на випусках в міську каналізаційну мережу, про що складено акт відбору проб та акт про контрольний аналіз проб стічних вод.

За результатами лабораторних аналізів коефіцієнт кратності (КК) за показником азот амонійний становив 1,49, а за показником хлориди 0,014, т.ч. загальний коефіцієнт кратності склав Кзаг. =1,49+ 0,014=1,50.

Таким чином за результатами здійсненої перевірки в квітні місяці 2013 року встановлено, що відповідачем допущено скид вод, що містили понаднормативні забруднення у вказаних показниках, чим завдано прямих збитків на суму 12023,49 грн.

Крім того, 15.05.2013 р. представниками позивача, за участю представника відповідача, складено акт відбору проб та акт про контрольний аналіз проб стічних вод.

За результатами лабораторних аналізів показник азот амонійний в стоках відповідача становив 2,141, а показники фосфатів складали 0,463. Кзаг. =2,141+ 0,463=2,604.

Встановлено, що відповідачем знову допущено перевищення ГДК стічних вод, чим завдано збитків на суму 12558,31 грн.

Таким чином судом першої інстанції встановлено перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах відповідача, внаслідок чого ним завдано збитків в сумі 24581,80 грн. (12023,49 (показники з перевищенням ГДК за квітень місяць) + 12558,31 (показники з перевищенням ГДК за травень місяць)), які за умовами договору відповідач повинен оплатити.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт правопорушення і невиконання умов договору щодо скиду відповідачем забруднених вод з перевищенням граничнодопустимих концентрацій.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, своє рішення мотивував тим, що позивачем не було дотримано порядок повідомлення відповідача про виявлене перевищення допустимих концентрацій забруднень у відібраних пробах стічної води та порядок направлення відповідачу претензії, а акти відбору проб не можуть бути прийняті в якості належного доказу перевищення відповідачем допустимих концентрацій забруднень, оскільки в актах не вказано всієї необхідної інформації, яка б дозволила точно визначити, що процедура відібрання проб не була порушена.

Між тим, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни судового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, акти від 18.04.2013 р. та 15.05.2013 р. про відбір проб були складені представниками позивача за участю представників відповідача, що були останніми підписані як того вимагають умови п.7.8. Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002р. № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002р. за № 403/6691 (z0403-02) .

Згідно до п.7.8. цих Правил відбір контрольних проб стічних вод виконується уповноваженими представниками, що фіксується у спеціальному журналі або акті, який підписують як представники водоканалу, так і представник підприємства-абонента, а у разі неявки уповноваженого представника підприємства або при його відмові підписати акт останній підписується представниками водоканалу із зазначенням прізвища представника абонента, який відмовився підписати акт.

Відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що доказів порушення порядку відібрання проб стічних вод, їх оформлення та порядку проведення аналізу проб стічних вод відповідачем не надано, суд апеляційної інстанції цих висновків суду не спростував, а його висновки ґрунтуються на припущеннях можливих порушень, що не можуть бути покладені в основу скасування судового рішення.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зауваження відповідача щодо обов'язковості надсилання претензій, є незаконним.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 (v015p710-02) у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів), встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду та здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Суд апеляційної інстанції цих обставин не врахував.

Враховуючи викладене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України сплату судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.6, 111-10 ч.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, -

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 р. скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 28.08.2013 р. у справі № 917/1194/13, залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Томс" на користь спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок № 31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу покласти на Господарський суд Полтавської області.