Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Картере В.І., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочний світ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 та на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/3677/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочний світ" до Антимонопольного комітету України про скасування рішення Антимонопольного комітету України в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Харченко С.В. (посвідчення № 916 від 14.12.2012); Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 28.01.2014 № 02-05/34 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Євсіков О.О.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/3677/13 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Молочний світ" (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Антимонопольного комітету України (надалі відповідач/ комітет) про скасування рішення.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання незаконної вимоги державного уповноваженого комітету від 31.10.2011 № 126-26/05-10485, в якій пропонувалось до 24.11.2011 надати комітету визначену у вимозі інформацію, про визнання недійсним розпорядження державного уповноваженого комітету від 21.02.2012 № 04/67-р про початок розгляду справи № 126-26.13/54-12, про скасування рішення відповідача від 26.12.2012 № 1028-р у справі № 126-26.13/54-12.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що оспорюване ним рішення прийнято комітетом з порушенням приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) ; а вимога про надання інформації є незаконною.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтями 3 та 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначені завдання та повноваження Антимонопольного комітету України, серед яких, зокрема, - здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; - контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання; - розгляд справи про порушення антимонопольного законодавства та прийняття рішень за результатами розгляду в межах своїх повноважень.

Згідно з приписами ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України є обов'язковими для виконання у визначені ними строки. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до преамбули Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Пунктами 13 та 14 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовим актом строки, а також подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовим актом строки.

Відповідно до приписів постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (v0015600-11) у перевірці правильності застосування органами Антимонопольного комітету України пунктів 13 та 14 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" судам необхідно враховувати, що зазначені органи не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Обов'язок з надання інформації передбачено статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовному колу цих завдань. Судам у розгляді справ про неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню слід з'ясовувати, чи було повідомлено суб'єкта господарювання про необхідність надання ним відомостей та у який саме спосіб, а також причини, з яких відомості не було надано або надано невчасно. Водночас у вирішенні спорів з відповідних справ необхідно враховувати таке. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 5 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом. Аналогічні за змістом приписи містить й підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 N 32-р (z0291-01) . Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча вони й не містять вичерпного переліку підстав вимагати надання певної інформації, але направлення органом Антимонопольного комітету України відповідного запиту буде правомірним лише у випадку, прямо передбаченому законом. Наявність таких підстав входить до предмета доказування у справах зі спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів названого Комітету. Закон не визначає певної форми витребування інформації, у зв'язку з чим його може бути здійснено в будь-якій письмовій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону, з урахуванням, однак, того, що в разі заперечення суб'єктом господарювання факту отримання ним запиту про надання інформації орган Антимонопольного комітету України з огляду на вимоги статті 33 ГПК має подати господарському суду належні докази надсилання такого запиту. Відповідні докази мають свідчити про надіслання запиту за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, визначеним згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і про отримання його від підприємства зв'язку уповноваженою на це особою відповідно до Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270 (270-2009-п) . З іншого боку, законодавством України не передбачено і якоїсь спеціальної форми, а так само і порядку надсилання відповіді на запит про надання інформації. Отже, така інформація може надаватися в будь-якій не забороненій законом формі та спосіб, з огляду, водночас, на те, що заперечення органом Антимонопольного комітету України подання суб'єктом господарювання інформації потребує подання останнім належних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно належного виконання обов'язку з надання витребуваної інформації. Факти неодноразового неподання одним і тим самим суб'єктом господарювання інформації на запити органу Антимонопольного комітету України не є триваючим порушенням у розумінні статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а являють собою самостійні (окремі) порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Подання інформації на вимогу Антимонопольного комітету України чи його органу у встановлений строк, але в неповному обсязі, тобто не з усіх вимог відповідного запиту, не може ототожнюватися з неподанням інформації у встановлений строк, оскільки це є різні, самостійні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначені пунктами 13 і 14 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно з ч. 3 ст. 62 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою.

Відповідно до приписів ч. 2 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (270-2009-п) , розрахунковим документом є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція, тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

При прийнятті судових рішень у справі, суди попередніх інстанцій, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що:

на підставі ст.ст. 7, 16 та 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", відповідачем 02.11.2011 позивачу було направлено вимогу про надання інформації № 126-26/05-10485 від 31.10.2011 із зазначенням переліку інформації, яку необхідно надіслати у термін до 24.11.2011 (факт отримання якої підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення);

у зв'язку із неподанням позивачем відповідачу витребуваної у вимозі № 126-26/05-10485 від 31.10.2011 інформації, відповідач листом від 21.02.2012 № 126-2613/04-1879 повідомив позивача про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в якому просив надати пояснення щодо неподання інформації на вимогу № 126-26/05-10485 від 31.10.2011 у встановлені строки, а також копію звіту про фінансові результати позивача за 2011 рік;

листом від 05.03.2012 № 3/3 позивач надав відповідачу інформацію, копію звіту про фінансові результати за 2011 рік (форма №2) та пояснення, в яких доповів, що на вимогу відповідача № 126-26/05-10485 від 31.10.2011, позивач надав відповідь у паперовому вигляді листом від 23.11.2011 № 8/11, відправленим поштою 24.11.2011, а в електронному вигляді - 29.11.2011;

враховуючи вказані пояснення позивача, відповідач листом від 13.06.2012 № 126-26.13/04-6128 запропонував надати у десятиденний строк з дня отримання цього листа належні докази на підтвердження факту направлення ним поштою інформації відповідачу, який (лист) був отриманий позивачем 25.06.2012 (а.с. 57);

листом від 25.10.2012 № 126-26.13/04-11211 відповідач надіслав позивачу подання про попередні результати розгляду справи № 126-26.13/54-12, у відповідь на який, позивач направив відповідачу листом від 08.11.2012 № 5/11 відповідні зауваження, в яких наполягало на надісланні відповідачеві 24.11.2011 інформації, запитуваною вимогою від № 126-26/05-10485 від 31.10.2011, поштою, а в електронному вигляді - 29.11.2011;

втім, належних доказів, в розумінні приписів Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (270-2009-п) , як то - касовий чек, поштова квитанція, розрахункова квитанція, тощо, позивач не надав, а надав лише журнал вихідної кореспонденції, який не є належним доказом направлення поштою поштового відправлення;

оскаржуваним позивачем рішенням відповідача від 26.12.2012 № 1028-р встановлено, що у терміни, встановлені вимогою від 31.10.2011 № 126-26/05-10485, позивач інформації не надав, як і не просив продовжити строк на надання інформації, запитуваної у вказаній вимозі; так само, у вказаному рішенні встановлений факт неподання позивачем належних доказів на підтвердження його тверджень про направлення поштовим відправленням запитуваної у вимозі від 31.10.2011 інформації;

доказів на спростування викладеної в оспорюваному рішенні відповідача інформації щодо неподання інформації на вимогу комітету від 31.10.2011 № 126-26/05-10485 позивачем не надано;

у зв'язку з тим, що невиконання розпоряджень, рішень і вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідно до частини другої статті 22 вищезазначеного Закону, тягне за собою передбачену законом відповідальність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочний світ" зазначену вимогу не виконало, тому позивача правомірно, згідно з положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , було притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судових рішень у даній справі колегія суддів не вбачає; доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та є спростованими судом попередньої інстанції.

Стосовно доводів скаржника щодо невизнання ані Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) , ані Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) несвоєчасного подання інформації в зв'язку з дослідженням ринків як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, колегія суддів зазначає, що такі доводи скаржника не кореспондуються із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11.12.2012 у справі № 5023/598/12, і відповідно до якої, органи антимонопольного комітету у межах наданих їм повноважень мають право витребувати у суб'єктів господарювання відповідну інформацію, необхідну для проведення досліджень ринків; суб'єкти господарювання у свою чергу зобов'язані надати таку інформацію у встановлений строк; невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, згідно з положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , є підставою для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі їх повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочний світ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/3677/13 залишити без змін.