Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Лутекс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2013 року у справі № 903/1055/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" до приватного підприємства "Лутекс" про стягнення суми, -

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до приватного підприємства "Лутекс" про стягнення основного боргу - 818 566, 00 грн., пені - 135 472, 50 грн., 3% річних - 22 0269, 47 грн. та інфляційних втрат - 4 098, 50 грн. згідно контракту продажу від 3 червня 2009 року № 03/06/09.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2013 року провадження у справі № 903/1055/13 припинено на підставі п. 5 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення, виконання сторонами умов контракту від 3 червня 2009 року № 03/06/09, та те, що даний контракт чинний на момент розгляду спору, не визнаний судом недійсним. Між сторонами існує спір, який згідно п. 9.2 контракту підлягає вирішенню у Міжнародному Комерційному арбітражі при Торгово - Промисловій палаті у державі продавця чи покупця.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2013 року ухвалу господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Волинської області.

У касаційній скарзі приватне підприємство "Лутекс", посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2013 року скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2013 року.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, між товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Інвест" (продавець) та приватним підприємством "Лутекс" (покупець) 3 червня 2009 року укладено контракт продажу товару (м'ясних продуктів) № 03/06/09, згідно п.1.1 якого продавець продає, а покупець купує м'ясні продукти зі свійських свиней згідно заявки, висланої покупцем.

Позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати продукції.

В силу п.9.2 контракту, якщо сторони не зможуть вирішити суперечки та розбіжності між собою, то розглядатимуть дані питання у Міжнародному Комерційному арбітражі при Торгово-Промисловій палаті у державі продавця чи покупця, за власним вибором сторони, що звертається до суду із застосуванням законодавства держави в якій розглядається суперечка.

14 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Інвест" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" укладено договір про переуступку права стягнення заборгованості, згідно, п.1 параграфу 1 якого продавець засвідчує, що має дебіторську заборгованість зі сторони приватного підприємства "Лутекс" в сумі 327 426,28 злотих.

У відповідності до параграфу 3 п.1, 2, 3 зазначеного договору, продавець передає покупцю дебіторську заборгованість, про яку йдеться в параграфі 1, а покупець її купує. Переведення заборгованості наступає з моменту проведення покупцем оплати. Разом з придбанням дебіторської заборгованості покупець отримує всі права, пов'язані з дебіторською заборгованістю.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди (ч.2 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Пунктом 3 ст.2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень та ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь - яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно із п. 5 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Відповідно до Закону України "Про дію міжнародних договорів на території України" (1953-12) , укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1 договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах, підписаного 24 травня 1993 року, ратифікованого 4 лютого 1994 року, громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

Положення цього Договору щодо громадян Договірних Сторін поширюється також на юридичних осіб, які утворені відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої вони знаходяться (ч.4. ст.1 договору між Україною і Республікою Польща).

У відповідності до ст. 33 договору між Україною і Республікою Польща, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Встановивши зазначене, та скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що посилання місцевого господарського суду на арбітражне застереження, передбачене в п.9.2 в контракті від 3 червня 2009 року № 03/06/09 продажу товару (м'ясних продуктів), є невірним, оскільки вказаний контракт укладено між товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Інвест" та приватним підприємством "Лутекс" і не може бути поширений на спір, що виник між товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" та приватним підприємством "Лутекс", оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" не є стороною укладеного контракту від 3 червня 2009 року № 03/06/09 продажу товару (м'ясних продуктів).

При цьому, апеляційний господарський суд вказав на те, що припинивши провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс" до приватного підприємства "Лутекс" про стягнення 392160,28 польських злотих в еквіваленті 980400,70грн., суд першої інстанції ухилився від здійснення правосуддя, що суперечить статтям 55, 124, 129 Конституції України та п.5 ч.1 ст. 80, ст.ст. 123, 124 Господарського процесуального кодексу України України, позбавивши позивача його права на судовий захист.

Висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для скасування ухвали та передачі справи на розгляд до господарського суду Волинської області, з урахуванням того що позивач не є стороною контракту на якому грунтуються позовні вимоги, в матеріалах справи відсутня письмова згода відповідача на передачу продавцем своїх прав та обов'язків за контрактом позивачу, що передбачено п. 10.7 контракту, є законним, обгрунтованним, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2013 року у справі № 903/1055/13 не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу приватного підприємства "Лутекс" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2013 року у справі № 903/1055/13 - без змін.