Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Красноармійський завод технологічного обладнання" на рішення та постанову господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 905/5789/13 господарського суду Донецької області за позовом Приватного акціонерного товариства "Красноармійський завод технологічного обладнання" до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення 1 452 973,90 грн., за участю представників: від позивачане з'явився від відповідачане з'явився

У серпні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Красноармійський завод технологічного обладнання" (далі - ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська") про стягнення заборгованості за виконані роботи з ремонту обладнання у розмірі 1 212 642,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 117 508,89 грн. та 3% річних у розмірі 122 823,01 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. у справі № 905/5789/13 (суддя Овсяннікова О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. (колегія суддів у складі: Ломовцевої Н.В. - головуючого, Принцевської Н.М., Татенко В.М.), у позові ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 905/5789/13, ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.01.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.01.2014 р. о 10 год. 40 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.01.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством "Красноармійський завод технологічного обладнання" (у подальшому змінено назву на ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання") (Виконавець) та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" (Замовник) був укладений договір № 6/01 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 12.03.2009 р.) Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання по проведенню робіт з дефектовки та ремонту обладнання згідно з додатковими угодами, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору приймання та оцінка ремонту продукції здійснюється відповідно до актів приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.3 Договору Замовник зобов'язується здійснити оплату виконаних робіт з ремонту обладнання протягом 5-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

У грудні 2009 року та березні 2010 року позивачем було виконано робіт на загальну суму 1 212 642,00 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт б/н за грудень 2009 року на суму 54 960,00 грн., б/н за грудень 2009 року на суму 54 960,00 грн., б/н за грудень 2009 року на суму 89 952,00 грн. та б/н за березень 2010 року на суму 1 012 770,00 грн., підписаними у двохсторонньому порядку.

Встановивши, що акти приймання виконаних робіт не містять дати їх підписання, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що датою підписання актів слід вважати останній день місяця, в якому ці акти були підписані.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати робіт у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1 212 642,00 грн., докази сплати якої у матеріалах справи відсутні.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З урахуванням положень п. 2.3 Договору, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перебіг позовної давності за актами за грудень 2009 року розпочався від 08.01.2010 р., за актом за березень 2010 року - від 08.04.2010 р., а сплив 08.01.2013 р. та 08.04.2013 р. відповідно.

З огляду на те, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 12.08.2013 р., місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що позовну вимогу про стягнення боргу за вказаними актами заявлено після спливу позовної давності.

За приписами ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, як встановлено апеляційним господарським судом, позивачем не наведено обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності.

Водночас, в апеляційні скарзі позивач вказав про переривання перебігу позовної давності, пославшись при цьому на наявність актів звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2011 р. та станом на 31.12.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Водночас, як встановив господарський суд апеляційної інстанції, вказані акти звірки взаємних розрахунків у матеріалах справи відсутні, а їх копії були додані лише до апеляційної скарги.

При цьому, апелянт не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд обґрунтовано не прийняв посилання апелянта на зазначені акти звірки взаємних рахунків як докази переривання перебігу позовної давності.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (зазначене відповідає правовій позиції викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10.12.2002 р. у справі № 10/257 та у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) ).

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 1 212 642,00 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позовної давності.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу) (така ж правова позиція викладена у п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) ).

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Красноармійський завод технологічного обладнання" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. та рішення господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. у справі № 905/5789/13 залишити без змін.