Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. ( доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 у справі № 5002-8/1511-2012 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди та стягнення збитків за участю представники сторін:

позивача: ОСОБА_6, дов. від 08.09.2012 №1049

відповідача: не з'явилися

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди від 17.12.2011 приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 180000,00 грн.

В подальшому, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 124140,00 грн., моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 у справі № 5002-20/1511-2012 (суддя Куртлушаєв М.І.), залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 (колегія суддів у складі: головуючого судді Воронцової Н.В., суддів Сікорської Н.І., Проценко О.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2013 скасовано рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 у справі № 5002-20/1511-2012, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 припинено провадження у справі №5002-8/1511-2012 в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди приміщення від 17.12.2011 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 у справі № 5002-8/1511-2012 (суддя Чумаченко С.А.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 55008,52 грн., витрати з оплати послуг за надання правової допомоги в розмірі 8120,00 грн., судовий збір у розмірі 1720,50 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Фенько Т.П., суддів Градової О.Г., Латиніна О.А.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 у справі №5002-8/1511-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 у справі №5002-8/1511-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі .

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами апеляційної інстанції норм матеріального права.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в яких позивач просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 17.12.2011 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 був підписаний договір оренди, відповідно до умов якого відповідач передає позивачу у строкове володіння та користування об'єкт - відділ у магазині за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею (торгівельна площа) 25 кв.м. (пункт 1 договору).

Пунктом 2 договору визначена мета оренди - здійснення підприємницької діяльності по реалізації товарів народного споживання та надання послуг.

Відповідно до пункту 4.1. договору строк оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту прийняття орендованого об'єкту по акту здачі-прийому та встановлюється з 17.12.2011 по 17.11.2014.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що приміщення за договором було фактично передано відповідачем під час укладення спірного договору і позивач користувався приміщенням протягом трьох місяців, що підтверджується наявними в матеріалах справи дозвільними документами, книгою обліку розрахункових операції, товарно-транспортними накладним щодо доставки товару позивачу за адресою магазину, договором № 444-11 з обслуговування та профілактичних заходів від 21.12.2011, актом Сімферопольської міської санепідемстанції ОГП від 21.12.2011 перевірки дотримання санітарного законодавства, постановою Київського районного відділу Сімферопольського Головного управління МВС про відмову у порушенні кримінальної справи від 31.03.2012.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що після підписання договору оренди, ним були оформлені відповідні дозвільні документи, здійснена закупівля товару та обладнання магазину, однак відповідач з березня 2012 року почав перешкоджати у користуванні орендованим приміщенням, вимагав звільнити орендоване приміщення разом з товаром, відключив електроенергію і розпочав у приміщенні ремонтні роботи. За твердженнями позивача внаслідок зазначених дій відповідача позивачеві були заподіяні матеріальні збитки на загальну суму 124140 грн., до складу яких позивачем включено витрати по оформленню дозвільних документів на право торгівлі, оплату патенту на право здійснення торгівельній діяльності та ліцензій, придбання та опломбування касового апарату, вартість нереалізованого позивачем та неповернутого відповідачем товару, проценти та оплата послуг банку за кредитним договором, а також завдана моральна шкода, розмір якої позивачем оцінюється у 50000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що орендоване приміщення було фактично передано позивачу під час укладання договору оренди; позивач протягом трьох місяців користувався приміщенням та здійснював господарську діяльність; матеріалами справи підтверджується наявність у позивача залишків товару на загальну суму 55008,52 грн., які не повернені відповідачем із спірного приміщення.

У задоволені позовних вимог щодо відшкодування витрат на оформлення дозвільних документів на право торгівлі, придбання касового апарату і його обслуговування, а також відшкодування суми кредитних договорів та процентів за ними, судом відмовлено з підстав їх необґрунтованості.

В частині стягнення моральної шкоди, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача завдана така шкода, причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини, погодився із вказаними висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до положень частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявність шкоди та її розмір; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Натомість, частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, а отже, саме відповідач повинен довести в його діях відсутність вини у заподіянні шкоди.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Господарські суди попередніх інстанцій, врахувавши вказівки, що містилися у постанові Вищого господарського суду України від 20.03.2013, встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що приміщення за договором було фактично передане відповідачем і позивач протягом трьох місяців користувався вказаним приміщенням для здійснення господарської діяльності з реалізації товарів, врахувавши обставини вчинення відповідачем перешкод позивачеві у користуванні приміщенням та здійсненні господарської діяльності, з'ясувавши вартість залишків товару, які не повернені відповідачем із спірного приміщення, надавши оцінку вимогам позивача про стягнення витрат по оформленню та оплаті дозвільних документів на право торгівлі, відшкодування процентів та оплати послуг банку за кредитним договором, дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про часткове задоволення позову в частині стягнення 55008,52 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення моральної шкоди, суди попередніх інстанцій, зважаючи на недоведеність позивачем наявності підстав відповідальності за завдану моральну шкоду та її розміру, правомірно послалися на положення статей 23, 1167 Цивільного кодексу України та відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції .

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі по суті зводяться виключно до заперечень щодо оцінки доказів у справі, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.06.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 у справі № 5002-8/1511-2012 залишити без змін.