Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Велідіт" на рішення та на постанову Господарського суду Київської області від 21.08.2013 Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 у справі № 911/2092/13 господарського суду Київської області за позовом Приватного підприємства "Велідіт" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" третя особа Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 76640,33 грн. за участю представників сторін:

позивача: Мамаєв Д.Ю., директор;

відповідача: Соловей М.Т., дов. від 02.01.2013;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2013 у справі №911/2092/13 (суддя Мальована Л.Я.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Алданова С.О., судді - Дикунська С.Я., Скрипка І.М.) рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2013 у справі №911/2092/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ПП "Велідіт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПП "Велідіт" (Виконавець) та КП Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" (Замовник) 24.05.2011 укладено договір № 24/05/11-11 про надання юридичних послуг, за умовами якого Виконавець зобов'язався надавати, а Замовник приймати й оплачувати послуги по представництву Замовника перед Територіальною комісією по затвердженню субвенції, ГУ ДКС в Київській області, ГФУ КОДА, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" по підписанню та проведенню взаєморозрахунків згідно ст. 34 Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" та Постанови КМУ №530 від 11.05.2011 (530-2011-п) "Про затвердження Порядку перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування".

Пунктом 1.2 договору передбачено, що договір укладено згідно листа Замовника згідно якого надаються послуги та на підставі наданої довіреності представнику Виконавця строком до 31.12.2011.

Надання послуг проводиться на підставі заяви та довіреності від Замовника (п. 4.1 договору). Виконавець розпочинає надання послуг Замовнику після передачі Замовником заявки, всіх відомостей, документів та інших матеріалів, необхідних для надання послуг (п.4.3 договору).

Позивачем 31.01.2013 надіслано на адресу відповідача акт прийому-передачі послуг від 30.12.2011, складений про виконання послуг за договором від 24.05.2011 № 24/05/11-11, але відповідач листом від 13.02.2013 № 200 повідомив позивача про не підписання зі своєї сторони акта, оскільки КП Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" юридичних послуг щодо проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію ПП "Велідіт" не надавало.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як вірно зазначили суди, послався на порушення відповідачем його прав, що полягає в не підписанні акта прийому-передачі послуг від 30.12.2011, тоді, як стверджує позивач, послуги ним були надані в повному обсязі, а тому з відповідача підлягає стягненню 72770,64 грн. заборгованості по договору від 24.05.2011 № 24/05/11-11, 873,24 грн. інфляційних втрат та 2996,55 грн. 3% річних.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 173, 174, 193, 202 ГК України та, надавши оцінку матеріалам справи в їх сукупності дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень враховано не доведення позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України в обґрунтування своїх вимог, наявності у нього оригіналу або копії довіреності відповідача, яка є підставою для надання послуг у відповідності до умов розділу 4 договору від 24.05.2011.

Місцевим та апеляційним господарськими судами підставно зауважено, що без надання доказів отримання представником позивача, відповідно до п. 1.2. договору довіреності на надання послуг, передбачених п. 1.1 договору, встановити факт надання послуг відповідачу за актом прийому-передачі послуг від 30.12.2011, за виконання яких стягується заявлена сума позову, не є можливим.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на не доведеність обґрунтованості позовних вимог належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не спростовують зроблених судами попередніх інстанцій висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Велідіт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 у справі № 911/2092/13 - без змін.