905/4194/13 Про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу - 12.11.2013 Прийняття

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача третіх осіб-не з'явились, -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "УАСК АСКА" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013 у справі №905/4194/13 за позовом ПАТ "СК "Українська страхова група" до (треті особиПАТ "УАСК АСКА" - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7) про стягнення 47292,26 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.08.2013 (суддя Шилова О.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013 (судді: Дучал Н.М., Богатир К.В., Склярук О.І.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

ПАТ "УАСК АСКА" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст. 993, 1191 ЦК України, ст.ст. 22, 29, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 7, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Зокрема, скаржник вважає, що між сторонами виникли не регресні відносини, а відносини суброгації, внаслідок чого позивач, звернувшись з регресним позовом, невірно обрав спосіб захисту своїх прав. Заявник також вказує на недоведеність належними доказами розміру збитків (оціненої шкоди), завданих автомобілю потерпілої в ДТП особи, та нездійснення відповідним експертом (суб'єктом оціночної діяльності) оцінки майна зі складанням звіту про його оцінку та висновку фахівця-товарознавця про збиток з урахуванням зносу транспортного засобу, що є обов'язковим при визначенні розміру збитків.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

20.07.2009р. між ЗАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та ТОВ "Порше Лізинг Україна" (страхувальник, вигодонабувач) був укладений генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-0157 (в редакції додаткової угоди №2 від 26.04.2011), в межах якого страхування кожного окремого транспортного засобу оформлюється окремим додатком, який є формою договору страхування, додатком до цього генерального договору та його невід'ємною частиною.

Згідно з п.п.4,5 Додатку №28-0199-0157/12/0598 до генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-0157 застрахованим транспортним засобом є Audi Q3, номер кузова/шасі НОМЕР_4, 2012 року випуску. Страхова сума на ТЗ на момент підписання Додатку - 419691,04 грн.; страховим ризиком є, зокрема, ДТП; безумовна франшиза за ризиком ДТП - 0,5% від страхової суми; без врахування зносу при пошкодженні ТЗ.

За договором про фінансовий лізинг №00005884 від 04.10.2012 ТОВ "Порше Лізинг Україна", як лізингодавець, передало застрахований позивачем автомобіль у лізинг ОСОБА_8, як лізингоодержувачу.

З матеріалів справи вбачається, що 09.01.2013р. о 15 год. 00 хв. по вул.Грецькій,5 в м.Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Toyota Hiace, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_9, та перебував під керуванням ОСОБА_6; транспортного засобу Audi Q3, номерний знак НОМЕР_2, номер кузову 043299, що належить ТОВ "Порше Лізинг Україна", і перебував під керуванням ОСОБА_4, транспортного засобу Nissan НОТЕ, номерний знак НОМЕР_3, власник та водій - ОСОБА_5 Внаслідок ДТП транспортний засіб Audi Q3, номерний знак НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою підрозділу Державтоінспекції МВС, відомістю №9139912 про дорожньо-транспортну пригоду, актом огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектною відомістю) від 09.01.2013.

Постановою Болградського районного суду Одеської області від 31.01.2013 у справі №497/251/13-п встановлено, що ДТП сталася з вини ОСОБА_6, який керував автомобілем Toyota Hiace, номерний знак НОМЕР_1, та якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до ПАТ "СК "Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 09.01.2013, позивачем на підтвердження визнання факту настання страхового випадку складені: акт огляду пошкодженого транспортного засобу ( дефектна відомість) від 09.01.2013, страховий акт №ПСКА-2423 від 18.01.2013, в якому в якості підстави для визначення розміру збитків покладено рахунок №ПРС875 від 11.01.2013; розрахунок суми страхового відшкодування від 18.01.2013 на суму 47292,26 грн.

Листом від 17.01.2013 страхувальник просив позивача перерахувати страхове відшкодування на рахунок авторизованого сервісного центру. Виплату страхового відшкодування на користь ТОВ "ЗС АВТО ЕЛІТ" згідно з Додатком №28-0199-0157\12\0598 від 09.10.2012 та на підставі страхового акта №ПСКА-2423 від 18.01.2013 підтверджено позивачем платіжним дорученням №826 від 21.01.2013 на суму 47292,26 грн. (з урахуванням франшизи)

Факт виконання ТОВ "ЗС АВТО ЕЛІТ" ремонту автомобіля Audi Q3 Q3 8UB0HY, номерний знак НОМЕР_2, номер кузову НОМЕР_4, підтверджується нарядом-замовленням №ПРЗ0000880/ПРН30000668 (відкритий 09.01.2013р. та закритий 11.02.2013р.) на суму 49808,03грн.

Таким чином, позивач, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Додатком №28-0199-0157/12/0598 від 09.10.2012 до Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного), шляхом виплати страхового відшкодування згідно платіжного доручення №826 від 21.01.2013 на суму 47292,26 грн. набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особою, винною у скоєнні ДТП 09.01.2013р., згідно з постановою Болградського районного суду Одеської області від 31.01.2013 у справі №497/251/13-п є ОСОБА_6, який керував автомобілем Toyota Hiace, номерний знак НОМЕР_1, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації якого на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПАТ "Українська страхова компанія "АСКА" згідно полісу №АВ/4437153 зі строком дії з 15.09.2012р. по 14.09.2013р.

Таким чином, особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ПАТ "Українська акціонерна страхова компанія АСКА".

Суд апеляційної інстанції наголошує на помилковості доводів відповідача про невідповідність здійсненого позивачем розрахунку суми страхового відшкодування, який мав розраховуватися шляхом професійної оцінки на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) та виходячи з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з врахуванням зносу, оскільки, по-перше, п.36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" встановлено право страховика на здійснення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

По-друге, ані Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , ані генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) та Додатком №28-0199-0157/12/0598, що укладені між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно висновку фахівця-товарознавця. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку ТОВ "ЗС АВТО ЕЛІТ" №ПРС875 від 11.01.2013.

Положеннями ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" також не передбачено проведення саме суб'єктами оціночної діяльності професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу.

Згідно з п.п.7.38,7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395 (z1074-03) , коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Отже, коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу Audi Q3 2012 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації становив менше року. Доказів наявності обставин, зазначених в п.7.39 Методики, матеріали справи не містять.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

У відповідності до п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 18.11.2012р., чинній на момент скоєння ДТП) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" (1961-15) вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплаченого страхового відшкодування.

Також з врахуванням приписів ст.ст. 993, 1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

У зв'язку з цим, недоречними є доводи заявника про те, що у позивача не виникло право регресної вимоги до відповідача в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду про регресний характер спірних правовідносин сторін, що також підтверджується позицією Верховного Суду України, який, приймаючи постанову від 07.08.2012 у справі №12/207 зі спору, що виник з подібних правовідносин, пов'язаних із застосуванням позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, скасував постанову Вищого господарського суду України від 05.03.2012 та спростував покладений в її основу помилковий висновок касаційної інстанції про врегулювання ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" відносин суброгації, строк позовної давності у зв'язку з настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку. Наведеним спростовується помилкове бачення скаржником спірних відносин сторін в якості відносин суброгації та нібито обумовлене цим невірне обрання позивачем способу захисту своїх прав.

В основу заперечень заявника покладено твердження про ненадання позивачем суду належних доказів, які б підтверджували реальний розмір завданих позивачу збитків, а саме не надано складеного відповідним експертом звіту про оцінку майна та висновку фахівця-товарознавця про збиток з урахуванням зносу транспортного засобу, як обов'язкових документів, що відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (z1074-03) (далі - Методика), визначає реальну відновлювальну вартість пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

Однак, з урахуванням вимог п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги наявність платіжного доручення від 05.06.2012 №25035 та рахунку №ПРС875 від 11.01.2013, виставленого юридичною особою (ТОВ "ЗС Авто Еліт"), яка надала послуги з ремонту пошкодженого майна (а.с.17,18,24), що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Дійсно, нормою ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 20.07.2009 №28-0199-0157 (далі - генеральний договір страхування), а Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки, чим спростовуються посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на норми ст.ст. 7, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Натомість з положень п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (авторизованому сервісному центру), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами генерального договору страхування.

По-друге, розділом 5 Додатку №28-0199-0157/12/0598 до генерального договору страхування передбачено виплату страхового відшкодування без врахування зносу при пошкодженні ТЗ (а.с.56). Згідно з ч.1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання недійсним Додатку №28-0199-0157/12/0598 до генерального договору страхування в частині обов'язку позивача в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхувальнику страхового відшкодування без врахування зносу.

Більше того, судом апеляційної інстанції з посиланням на п.7.38 Методики правомірно враховано той факт, що коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу 2012 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації не перевищував навіть одного року.

Водночас, з врахуванням положень ч.1 ст. 990 ЦК України та ст.ст. 25, 26 Закону України "Про страхування", колегія зазначає, що сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами по справі.

Викладеним спростовується помилкове твердження заявника про недоведеність розміру збитків, що ґрунтується виключно на відсутності складеного відповідним експертом висновку автотоварознавчого дослідження, як обов'язкового документу, що відповідно до Методики визначає відновлювальну вартість пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92, від 15.01.2013 у справі №5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 у справі №5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13).

Касаційна інстанція відхиляє передчасні посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на пп.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки ця норма вичерпно регулює випадки, за наявності яких страховик має право подати регресний позов до свого страхувальника в межах відносин обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а в даній справі розглянуто регресний позов страховика за договором добровільного майнового страхування до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, що не слід ототожнювати.

Колегія також вважає на необхідне зазначити, що твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.