Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 у справі № 5011-66/18522-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехнокомплекс" до Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" про стягнення 1339449,20 грн за участю представників: від позивача - Шумов А.Ю. від відповідача -Кулинич В.П.

ТОВ "Спецтехнокомплекс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 07/11 від 28.07.2011 у сумі 1316888,76 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.01.2013), з яких 1110906,94 грн основного боргу, 82465,00 грн пені, 106467,50 грн штрафу та 1749,31 грн 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2013 (суддя - Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 (головуючий суддя - Остапенко О.М,, судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.), у справі № 5011-66/18522-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 728372,66 грн боргу, 73594,75 грн пені, 106467,50 грн штрафу та 17049,31 грн 3% річних. В частині стягнення 382534,28 грн основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою в частині стягнення 46,60 грн 3 % річних, пені та штрафу, ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові акти у цій частині змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 17002,71 грн 3 % річних і зменшивши належний до сплати розмір пені та штрафу.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосування і порушенням судами норм матеріального права, а саме: ст. 625 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.07.2013 № 03-05/782 для перегляду у касаційному порядку даної справи було сформовано судову колегію у складі головуючого судді - Грейц К.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І.

08.07.2013 до Вищого господарського суду України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просив оскаржувані судові акти у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

У призначене судове засідання з'явилися представники сторін.

Оскільки касаційну скаргу ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" на постанову суду апеляційної інстанції подано лише в частині стягнення спірних сум 3 % річних, пені та штрафу, виходячи з принципу диспозитивності, постанова Київського апеляційного господарського суду у даній справі підлягає касаційному перегляду лише в межах її оскаржуваної частини відповідно до вимог заявника касаційної скарги.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 28.07.2011 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 07/11 про надання послуг, згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги будівельними машинами та механізмами відповідно до протоколу узгодження вартості послуг (додаток № 1 до договору), а замовник - прийняти надані виконавцем послуги та сплатити їх вартість.

Відповідно до п. 1.2 договору перелік будівельних машин та механізмів, якими виконавець надає послуги за цим договором, кількість, ціна та загальна вартість послуг, що є предметом договору, визначаються сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток № 1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.

У п. 3.2 договору сторони погодили, що ціна договору (загальна вартість послуг, що надаються виконавцем згідно даного договору), буде визначатися як сума всіх актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних уповноваженими представниками сторін протягом дії договору.

Замовник зобов'язується на підставі акта та/або рахунку фактури виконавця здійснити оплату замовлених послуг протягом 3 банківський днів з моменту підписання даного акта (п. 3.5 договору).

Пунктами 8.1 - 8.3 договору сторони погодили, що термін дії договору встановлюється з дня його підписання до 29.11.2011 (4 місяця), але в будь-якому випадку не раніше виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається пролонгованим на той самий строк, у випадку якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договір за 1 місяць до закінчення терміну його дії. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії даного договору.

Додатковою угодою № 1 від 28.11.2011 до договору сторони внесли зміни до п. 1.2 договору, доповнивши його найменуванням будівельних машин та механізмів, якими виконавець надає послуги, а також вартістю цих послуг за 1 маш/годину.

У протоколах узгодження вартості послуг будівельними машинами та механізмами, які є додатками № 1, № 2, № 3, № 4 до договору, сторони погодили вартість 1 маш/години для кожного виду будівельних машин та механізмів, якими надаються послуги відповідачу.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на виконання умов договору позивач у період з лютого по жовтень 2012 року надав відповідачу послуги загальною вартістю 1112806,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 91 від 29.02.2012 на суму 48131,00 грн, № 95 від 30.03.2012 на суму 26500,00 грн, № 157 від 30.04.2012 на суму 237262,50 грн, № 205 від 31.05.2012 на суму 302362,50 грн, № 233 від 29.06.2012 на суму 291637,50 грн, № 283 від 31.07.2012 на суму 130762,50 грн, № 322 від 31.08.2012 на суму 42900,00 грн, № 366 від 28.09.2012 на суму 8500,00 грн, № 448 від 31.10.2012 на суму 24750,00 грн.

Однак, відповідач за надані позивачем послуги розрахувався лише частково, сплативши останньому 1899,06 грн, а відтак у відповідача утворилася заборгованість у сумі 1110 906,94 грн.

Під час розгляду місцевим господарським судом даного спору по суті відповідачем була надіслана позивачу заява за вих. № 22 від 06.02.2013 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 382534,28 грн, що є заборгованістю позивача перед відповідачем за отриманий товар та надані послуги, строк оплати яких не встановлений, а тому визначається моментом пред'явленням кредитором відповідної вимоги.

Встановивши, що у результаті здійсненого за заявою відповідача зарахування зустрічних однорідних вимог грошове зобов'язання останнього перед позивачем на суму 382534,28 грн припинилося, господарські суди дійшли висновку, що наведена обставина у розумінні п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі в цій частині. Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем наданих йому послуг на суму 728372,66 грн, суди попередніх інстанцій зазначили, що позовні вимоги в частині стягнення вказаної суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також суди стягнули з відповідача на корить позивача 17049,31 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, 106467,50 грн штрафу та 73594,75 грн пені, обмеживши період нарахування останньої згідно з імперативними приписами ч. 6 ст. 232 ГК України.

Оцінивши надані відповідачем до суду апеляційної інстанції довідку за вих. № 72 від 16.04.2013 та лист № ДН-6-6/1338 від 21.11.2012, а також ступінь виконання зобов'язання боржником і період його прострочення, враховуючи при цьому, що сторони за власною волею погодили у договорі настання відповідальності замовника у вигляді сплати пені та штрафу за порушення ним взятого на себе грошового зобов'язання, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для реалізації ним свого права, закріпленого ст. 233 ГК України та 83 ГПК України (1798-12) , на зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають сплаті відповідачем.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача спірних сум пені та штрафу, нарахованих позивачем за прострочення боржником виконання взятого на себе грошового зобов'язання, проте вважає, що судові акти у даній справі в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають зміні, виходячи з наступного.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних може бути реалізоване останнім, починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності погодження такого нарахування в умовах договору.

Сума процентів річних розраховується шляхом множення суми заборгованості на 3%, на кількість днів прострочення і ділення на кількість днів у році.

При цьому оскільки у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені нею проценти є річними, то при розрахунку їх суми слід виходити саме з фактичної кількості днів у тому році, у якому мав місце визначений заявником період прострочення.

Встановивши початкову дату прострочення грошового зобов'язання відповідачем по кожному з актів наданих послуг окремо, виходячи з положень вищезазначеної норми, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню, однак, припустилися помилки, розрахувавши їх у сумі 17049,31 грн, оскільки залишили поза увагою, що позивачем був визначений загальний період прострочення з 5 березня по 19 грудня 2012 року, кількість днів у якому становила не 365, а 366, а відтак сума 3 % річних, що підлягає до стягнення, становить 17002,71 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

В силу вказаної норми зміна судового рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого або апеляційного господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про обгрунтованість доводів скаржника, що рішення місцевого господарського суду у даній справі та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" 3 % річних підлягають зміні, шляхом стягнення з останнього 17002,71 грн 3 % річних.

В силу п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

З аналізу наведених норм слідує, що закріплене ними зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, є правом суду, а не його обов'язком, яке може бути реалізоване останнім за результатами оцінки обставин справи стосовного того, чи є даний випадок винятковим, а також виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції надав не правильну оцінку довідці відповідача за вих. № 72 від 16.04.2013 та листу № ДН-6-6/1338 від 21.11.2012, оскільки залишив поза увагою, що згідно з ними заборгованість ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" перед позивачем виникла з причин неналежного виконання свого грошового зобов'язання контрагентом відповідача в інших правовідносинах, не врахувавши при цьому, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим з огляду на майновий стан відповідача, а тому, помилково виходячи з того, що даний випадок не є винятковим, дійшов хибного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Однак, з огляду на приписи ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, враховуючи при цьому, що наведені у касаційній скарзі доводи відповідача фактично зводяться до необхідності переоцінки та додаткової перевірки доказів судом касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що останні не можуть бути прийнятими Вищим господарським судом України.

Інших доводів в обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України заявником у поданій касаційній скарзі не наведено.

Вимоги про перегляд у касаційному порядку судових актів у даній справі в іншій частині позовних вимог скаржником заявлені не були, а тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави робити висновки про їх неоскаржувану частину.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 у справі № 5011-66/18522-2012 в частині стягнення 3 % річних - зміні шляхом стягнення з відповідача 17002,71 грн 3% річних.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 у справі № 5011-66/18522-2012 в частині стягнення 3 % річних змінити, стягнувши з Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехнокомплекс" 17002,71 грн 3% річних.

В частині стягнення 73594,75 грн пені, 106467,50 грн штрафу постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 у справі господарського суду міста Києва № 5011-66/18522-2012 залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехнокомплекс" 21151,05 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехнокомплекс" на користь Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" 0,46 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 0,46 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Повернути Відкритому акціонерному товариству "Шляхово-будівельне управління № 41" з Державного бюджету України 258,74 грн (двісті п'ятдесят вісім грн 74 коп.) надлишково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги за квитанцією № 852\з6 від 22.05.2013.