5002-16/4991-2011 Про скасування рішень та наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна - 25.04.2013 Прийняття

головуючого - судді Капацин Н.В. - доповідача у справі суддів: Грека Б.М. Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Феодосійської міської ради, ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі № 5002-16/4991-2011 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Заступника прокурора міста Феодосії в інтересах ОСОБА_5 до Феодосійської міської ради Виконавчого комітету Феодосійської міської ради Фонду комунального майна м. Феодосії ОСОБА_4 треті особи Фонд майна Автономної Республіки Крим Комунальне підприємство "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" Представництво Фонду майна Автономної Республіки Крим в місті Феодосії ОСОБА_8 про скасування рішень та наказів, визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна

за участю представників від: позивача не з"явився відповідача 1. не з"явився 2. не з"явився 3. не з"явився 4. не з"явився третіх осіб 1. не з"явився 2. не з"явився 3. не з"явився 4. не з"явився прокуратури Сайтарли І.М. - посвідчення № 014716

Заступник прокурора міста Феодосії звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах ОСОБА_5 (Позивач) до Феодосійської міської ради (Відповідач-1), Виконавчого комітету Феодосійської міської ради (Відповідач-2), Фонду комунального майна м. Феодосії (Відповідач-3) про скасування рішення Феодосійської міської ради № 1458 від 16.11.2007р., рішення Феодосійської міської ради № 1222 від 27.11.2007р., наказу Фонд комунального майна м. Феодосії № 71 від 03.03.2008р., визнання недійсним договору купівлі-продажу № 338 від 06.05.2008р.

В процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій до участі у справі залучено в якості відповідача ОСОБА_4 (Відповідач-4) та третіх осіб - Фонд майна Автономної Республіки Крим, Комунальне підприємство "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", Представництво Фонду майна Автономної Республіки Крим в місті Феодосії, ОСОБА_8.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.06.2012р. у справі № 5002-16/4991-2011 позовну заяву Прокурора залишено без розгляду з огляду на те, що Заступник прокурора м. Феодосії звернувся з позовом в інтересах фізичної особи ОСОБА_5, однак в позові не визначив в чому полягає порушення інтересів держави, як того вимагає стаття 2 Господарського процесуального кодексу України, а також прокурор не вказав орган державної влади, в інтересах якого заявлено позов.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.09.2012р. скасовано ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.06.2012р., справу № 5002-16/4991-2011 передано до місцевого господарського суду для розгляду зі стадії прийняття до провадження.

В даній постанові апеляційний господарський суд вказав на те, що за приписами частини 2 статті 1 та статті 12 ГПК України господарські суди на загальних підставах вирішують спори пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За результатами розгляду справи Господарський суд Автономної Республіки Крим прийняв рішення від 24.12.2012р. у справі № 5002-16/4991-2011, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що за договором купівлі-продажу від 22.08.2001р. громадянка України ОСОБА_5 придбала об"єкт приватизації у АДРЕСА_1, загальною площею 84,8 кв.м., але на порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та умов договору купівлі-продажу цей договір не зареєстрований у бюро реєстрації та технічної інвентаризації. У зв"язку з відсутністю інформації про право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) в Україні", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)" рада і виконавчий комітет прийняли рішення і оформили право власності на нерухоме майно за Феодосійською територіальною громадою, згодом нежитлові приміщення набули статусу житлової квартири, згідно зі свідоцтвом САС 809884 від 03.06.2010р., виданим Виконавчим комітетом Феодосійської міської ради, право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4, а за договором купівлі-продажу від 14.11.2012р. власником квартири стала ОСОБА_8. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013р. скасовано рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2012р. у справі № 5002-16/4991-2011, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Прокурора, з Виконавчого комітету Феодосійської міської ради в доход Державного бюджету України стягнуто 1 147 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до статті 128 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.08.2001р. між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим та ОСОБА_5, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, право власності у ОСОБА_5 на нежитлові приміщення виникло з дати нотаріального посвідчення договору (з 22.08.2001р.), а в силу статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, і згідно зі статтею 346 Цивільного кодексу України відсутні підстави для припинення права власності.

Тому, дії відповідачів по відчуженню нерухомого майна, яке належить Позивачці на праві власності є незаконними, а договір купівлі-продажу від 06.05.2008р., укладений між Фондом комунального майна міста Феодосії та ОСОБА_4 суперечить вимогам статті 658 Цивільного кодексу України і в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Феодосійська міська рада, ОСОБА_4 звернулися з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі № 5002-16/4991-2011 та залишити в силі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2012р. у справі № 5002-16/4991-2011.

В касаційних скаргах заявники вказують на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, ОСОБА_4 вказує на те, що він не є суб'єктом господарюючих відносин і відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України не може бути відповідачем у даній справі, а судом не враховано доцільність визнання недійсними актів виконавчих органів і договору купівлі-продажу від 06.05.2008р., оскільки за рішеннями загальних судів відмовлено в позові прокурору міста Феодосії в інтересах ОСОБА_5 про витребування майна від добросовісного набувача.

Феодосійська міська рада в касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_5 не виконала вимоги пункту 1.6 Інструкції "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121 (z0399-98) , пунктів 1, 3, 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р., а тому не набула права власності на нежитлові приміщення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, за договором купівлі-продажу № 210 від 22.08.2001р., укладеного з Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим (Продавець), ОСОБА_5 (Покупець) придбала нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 84,8 кв.м. за ціною 1 835 грн.

Оскільки, ОСОБА_5 не здійснила в органах БТІ державної реєстрації на майно, придбане нею за договором купівлі-продажу № 210 від 22.08.2001р., Виконавчий комітет Феодосійської міської ради прийняв рішення від 16.11.2007р. № 1458 про оформлення права власності на спірні нежитлові приміщення за Феодосійською міською територіальною громадою в особі міської ради, рішенням від 27.11.2007р. № 1222 Феодосійська міська рада включила нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 до майна, належного до приватизації.

На підставі наказу Фонду комунального майна м. Феодосії від 03.03.2008р. № 71 "Про прийняття рішення по приватизації об"єктів комунальної власності" проведено конкурс по приватизації нежитлового приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1, переможцем якого став ОСОБА_4, з яким укладено договір купівлі-продажу від 06.05.2008р. на вказані нежитлові приміщення.

Вирішуючи спір за позовом Заступника прокурора міста Феодосії в інтересах держави в особі ОСОБА_5 про скасування і визнання недійсними рішення Виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 1458 від 16.11.2007р. в частині оформлення права власності на об'єкти нерухомості по АДРЕСА_1 за Феодосійською територіальною громадою в особі міської ради, рішення Феодосійської міськради № 122 від 27.11.2007р. в частині включення цього майна до приватизації, наказу Фонду комунального майна в м. Феодосії № 71 від 03.03.2008р., договору купівлі-продажу комунального майна № 338 від 06.05.2008р., укладеного між Фондом комунального майна м. Феодосії та ОСОБА_4, Господарський суд Автономної Республіки Крим прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора і Позивача. Зокрема, суд зазначив, що вказані рішення і договір купівлі-продажу відповідають нормам, закріплених в статтях 1, 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтях 4, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією, викладеною у рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2012р. по даній справі з огляду на наступне.

Стаття 128 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим та ОСОБА_5, вказує на те, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121 (z0399-98) , яка діяла на всій території України і була обов'язковою для виконання передбачала здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні.

Наказ № 121 від 09.06.1998р. зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за № 399/2839 (z0399-98) і є частиною національного законодавства.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності і здійснюється державними комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Пунктами 1.7, 2.1 Інструкції передбачено, що реєстрація права власності на об"єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, передбачених у додатку № 1 до Інструкції, зокрема, свідоцтва про право власності на об"єкти нерухомого майна, видані органами державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в пункті 4.1 "а" закріплені положення про те, що оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (z0157-02) , де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв"язку з виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об"єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

В статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( Закон від 01.07.2004р. № 1952-ІV (1952-15) ) вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

В статті 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

В обґрунтування позовних вимог Прокуратурою не надано ні свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на спірні нежитлові приміщення, ні витягу з державного реєстру права власності на нерухомість.

Тому, безпідставним є посилання апеляційного господарського суду на те, що ОСОБА_5 була власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1.

З 1 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України (435-15) , в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, а частина 4 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України від 13.01.2012р. № 4336-VІ (4336-17) ) прямо вказує на те, що у разі якщо об'єктом приватизації є нерухоме майно (нерухомість) право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації права власності на придбаний об"єкт в установленому законом порядку, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об"єкта.

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України також встановлено обов'язок реєстрації права власності на нерухомі речі при їх виникненні, переході і припиненні цих прав.

В пункті 1.1 договору купівлі-продажу від 22.08.2001р., укладеному між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим у м. Феодосії і ОСОБА_5 теж закріплений обов'язок Покупця зареєструвати в БТІ куплений об"єкт нерухомості.

Оскільки, законом і договором передбачений інший порядок виникнення права власності у набувача майна, у суду апеляційної інстанції не було правових підстав посилатися на статтю 128 Цивільного кодексу УРСР щодо виникнення у ОСОБА_5 права власності на приватизований об'єкт, як і безпідставним є посилання на статті 321, 353 Цивільного кодексу України, в яких закріплено принцип непорушності права власності і недопустимість примусового відчуження об'єктів права власності.

Отже, з аналізу діючих норм права слідує, що ОСОБА_5 не набула права власності на об'єкти нерухомості, куплені за договором № 210 від 22.08.2001р.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (у випадках передбачених законодавчими актами України) мають право звернутися до Господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки, Прокуратура міста Феодосії звернулася в інтересах ОСОБА_5, яка за процесуальними нормами має статус Позивачки і не підтвердила своє право власності на об"єкт нерухомості - нежитлові приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати порушеним права ОСОБА_5, яке підлягає захисту в силу статті 1 ГПК України.

Крім того, статті 2, 29 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звернулися до господарського суду в інтересах держави і у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурором не визначено в чому полягають інтереси держави і який орган, уповноважений здійснювати функції держави при зверненні з даним позовом.

Згідно з Законом від 18.09.2012 № 5288 (5288-17) внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , де в частині 2 статті 36-1 вказується, що підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Матеріали справи не містять доказів про неспроможність ОСОБА_5 звернутися до суду з позовом.

Посилаючись на норми статей 1, 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", статті 3 3акону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" місцевий господарський суд обґрунтував відсутність підстав для скасування рішення Виконавчого комітету Феодосійської міськради № 1458 від 16.11.2007р. в частині оформлення права власності за Феодосійською територіальною громадою в особі міської ради права власності на нежитлові приміщення площею 84,8 кв.м. по АДРЕСА_1 в м. Феодосії, скасування рішення Феодосійської міськради № 1222 від 27.11.2007р. щодо включення цього майна до приватизації, скасування наказу Фонду комунального майна в м. Феодосії № 71 від 03.03.2008р. "Про прийняття рішення про приватизацію об"єкта комунальної власності - нежитлових приміщень по АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2012р. на основі дослідження наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що за договором купівлі-продажу від 06.05.2008р., укладеним між Фондом комунального майна м. Феодосії і фізичною особою ОСОБА_4, останній придбав нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, згідно з витягом про реєстрацію права власності від 04.07.2008р. ОСОБА_4 зареєстрував вказані приміщення у БТІ, а тому став законним власником цих приміщень.

Ні Прокуратурою, ні Позивачем не наведено законних підстав, а місцевим господарським судом не знайдено таких підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна міста Феодосія від 06.05.2008р., укладеного між Фондом Комунального майна м. Феодосія та ОСОБА_4.

Позовна заява Прокурора не містить посилання на норми матеріального права для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.05.2008р. і скасування рішень Феодосійської міськради., Виконкому та наказу Фонду майна м. Феодосії.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд в оспорюваній постанові від 19.02.2013р. для визнання договору недійсним посилається на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, але не конкретизує, яким вимогам, закріпленим в цих статтях не відповідає договір купівлі-продажу від 06.05.2008р.