Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Фонду державного майна Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2012 р. (головуючий суддя Мандичев Д.В., судді: Бондарчук В.В., Любченко М.О.) у справі № 5011-24/526-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" до Фонду державного майна України про визнання договору продовженим,

за участю представників позивачаРогак В.А.,відповідачаВасильківська В.С.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" задоволено: визнано продовженим договір оренди № 752 окремого індивідуально визначеного майна: будівлі складу-модуля, свердловини (скважини), огорожі (частини) 70 м, воріт металевих запасних, від 10.10.2003 р., укладений між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс", на той же строк та на тих же умовах, а саме - до 10.10.2015 р. Провадження у справі в частині вимоги позивача вважати укладеним договір оренди на умовах, викладених у прохальній частині позову, припинено на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 646 ЦК України та неправомірно не застосовано положення ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 785 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про неповідомлення скаржником як орендодавцем позивачу про відмову від продовження договору оренди, оскільки листом від 31.07.2009 р. № 10-16-11096 скаржник повідомив орендаря про закінчення дії договору з 10.10.2009 р.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Фондом державного майна України (далі - відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" (далі - позивач, орендар) 10.10.2003 р. укладено договір оренди № 752 окремого індивідуально визначеного майна (далі - договір).

Як визначено п. 1.1 даного договору орендодавець передає, а орендар приймає окреме індивідуально визначене майно за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16, склад якого визначено в акті приймання - передачі.

Відповідно до зазначеного акта приймання-передачі в оренду окремого індивідуально визначеного майна входять наступні інвентарні об'єкти: будівля складу-модуля, свердловина, огорожа (частина) 70 м, ворота металеві запасні.

Згідно з п. 10.1 договору, строк його дії встановлено з 10.10.2003 р. по 10.10.2009 р. строком на 6 років.

Між відповідачем - Фондом державного майна України та позивачем - ТОВ "Промінь-Плюс" 10.10.2003 р. підписано Акт приймання-передачі в оренду окремого індивідуально визначеного майна, затверджений Державним департаментом продовольства Міністерства аграрної політики України, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до умов договору № 752 окремі інвентарні об'єкти.

Крім того сторонами договору № 752 узгоджено Розрахунок орендної плати, згідно з яким орендна плата за базовий місяць оренди окремо визначених інвентарних об'єктів, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16, складає 5.311,34 грн. (базовий місяць - вересень 2003 року, орендна ставка 10 %).

Також між вказаними сторонами 05.12.2007 р. укладено додаткову угоду №705 до договору № 752 (далі - додаткова угода № 705), яка підписана представниками сторін та посвідчена печатками юридичних осіб, відповідно до умов якої сторони узгодили, що річна орендна плата за використання нерухомого державного майна встановлюється на рівні 15 % від вартості за незалежною оцінкою і застосовується з 01.01.2007 р.; відповідні зміни відображаються у розрахунку орендної плати, що є невід'ємною і складовою частиною договору оренди (п. 1).

Пунктом 2 додаткової угоди № 705 сторони погодили замінити у пункті 3.1 розділу 3 "Орендна плата" слова та цифри "Базовий місяць оренди (вересень 2003 року) 5.311,34 грн." на слова та цифри "Базовий місяць оренди (червень 2007 року) 12.018,37 грн.".

Відповідно до узгодженого розрахунку орендної плати за базовий місяць перерахунку індивідуально визначеного майна, орендна плата за січень 2007 року з урахуванням 10 % орендної ставки погоджена сторонами в розмірі 7.731,07 грн. (без ПДВ), за січень 2007 року з урахуванням 15 % орендної ставки - в розмірі 11.596,61 грн. (без ПДВ), за січень 2007 року з урахуванням 15 % орендної ставки - в розмірі 12.018,37 грн. (без ПДВ).

Як встановлено судами, за період з жовтня 2003 року по липень 2009 року та з серпня 2009 року по лютий 2012 року позивачем сплачувались орендні платежі за договором № 752 та додатковою угодою № 705.

Відповідно до листів № 18 від 02.09.2009 р. та № 20 від 09.09.2009 р. на ім'я Фонду державного майна України позивач, посилаючись на ч. 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та на те, що строк дії договору № 752 спливає 10.10.2009 р., просив продовжити строк дії вказаного договору шляхом підписання відповідної додаткової угоди, два примірники якої направлено разом з вказаними листами.

Фонд державного майна України листом № 10-16-11096 від 30.07.2009 р. повідомив ТОВ "Промінь-Плюс" про те, що строк дії договору № 752 закінчується 10.10.2009 р., позивачем як орендарем не виконуються належним чином умови договору № 752, а тому Фонд не має наміру продовжувати строк дії вказаного договору та вимагає погасити борг з орендної плати в сумі 60.976,30 грн. та 3.452,97 грн. пені.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 10.10.2009 р.) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Положеннями п. 10.5 договору сторони узгодили, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, лист-претензія від 25.02.2009 р. № 10-25-2557 про сплату позивачем заборгованості за договором № 752, направлений на ім'я позивача на адресу: 01001 м. Київ, вул. Городецького, 17/1, про що свідчить опис вкладеного у цінний лист, а факсограма від 29.10.2009 р. № 10-16-15760 направлена позивачу на адресу бул. Шевченка, 35, пов. 7, без зазначення, які саме уповноважені посадові особи позивача її отримали, як і лист від 13.11.2009 р. № 10-16-16568.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи зокрема, щодо місцезнаходження юридичної особи.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, місцезнаходженням позивача станом на 10.10.2009 р. значилась адреса: 03150 м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, літ. А, але належних і допустимих доказів того, що відповідний лист від 13.11.2009р. № 10-16-16568 та факсограма від 29.10.2009 р. № 10-16-15760 були направлені відповідачем позивачу за адресою його юридичного місцезнаходження відповідачем не надано.

Листом-претензією від 25.02.2009 р. № 10-25-2557 відповідач просив позивача погасити наявну заборгованість за договором № 752, жодних вимог про припинення договору № 752 - вказаний лист не містить, а лист від 13.11.2009 р. № 10-16-16568 складено відповідачем вже після спливу строку, встановленого п. 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відповідь на лист відповідача від 30.07.2009 р. № 10-16-11096 щодо відсутності наміру продовжувати строк дії договору позивач надіслав листи № 18 від 02.09.2009 р. та № 20 від 09.09.2009 р. на ім'я Фонду державного майна України, в яких, посилаючись на ч. 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та на те, що строк дії договору № 752 спливає 10.10.2009 р., просив продовжити строк дії вказаного договору шляхом підписання відповідної додаткової угоди, два примірники якої направлено разом з вказаними листами.

Статтею 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію, а відтак, листи позивача № 18 від 02.09.2009 р. та № 20 від 09.09.2009 р. у розумінні вказаної статті є відповіддю позивача про відмову від одержаної пропозиції припинити договір № 752 і містить згоду укласти договір оренди на інших умовах, про що позивачем разом з вказаними листами направлено відповідачу примірники додаткової угоди.

При цьому судами правильно відхилено як необґрунтовані твердження відповідача щодо несвоєчасності сплати позивачем орендних платежів, оскільки вказана обставина є підставою для настання наслідків, обумовлених законом щодо несвоєчасного виконання зобов'язання, зокрема нарахувань штрафних санкцій.

З огляду на те, що сторонами не надано доказів припинення строку дії договору №752 у встановленому порядку, зокрема передбаченому п. 10.5 Договору та п. 2 статті 17 "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 10.10.2009р.), в той час як позивач продовжує користуватися орендованим майном та виконує обов'язки орендаря, зокрема щодо сплати орендної плати, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір оренди № 752 є продовженим на той же строк, тобто до 10.10.2015 р. та на тих же умовах, з урахуванням додаткової угоди № 705.

При розгляді справи судами також було враховано, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010 р. у справі № 11/566, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2011 р., було задоволено позов Фонду державного майна України та зобов'язано ТОВ "Промінь-Плюс" повернути орендоване державне майно, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16 в порядку, визначеному договором № 752 окремого індивідуально визначеного майна.

Рішення суду мотивовано тим, що дія договору № 752 припинилась, ТОВ "Промінь-Плюс" втратив статус орендаря, а тому у останнього наявний обов'язок повернути об'єкт оренди у визначеному договором порядку.

В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2012 р., залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 р., було задоволено заяву ТОВ "Промінь-Плюс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010 р. у справі № 11/566, в позові Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" про повернення майна та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.

Вказане рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2012 р. мотивовано тим, що ТОВ "Промінь-Плюс" надало суду належні та допустимі докази про використання орендованого майна за призначенням та його страхування. Також судом встановлено, що договір оренди № 752 від 10.10.2003 р., укладений між Фондом державного майна України та ТОВ "Промінь-Плюс", виконувався належним чином, ТОВ "Промінь-Плюс" здійснювало господарську діяльність та застрахувало орендоване майно.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів також погоджується з судами попередніх інстанцій, що провадження у справі в частині вимог про визнання укладеним договору оренди окремого індивідуально визначеного майна на викладених позивачем умовах підлягає припиненню на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Предметом позову має бути матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Ця вимога повинна спиратись на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав або обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять в підставу позову. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам. Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, зокрема щодо неправомірних посилань судів в оскаржуваних рішеннях на юридичні висновки, покладені в основу рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2012 р. у справі № 11/556, де, на думку скаржника, не встановлювались факти щодо припинення строку дії оспорюваного договору, оскільки такі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог та припинення провадження в частині є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційних скарг його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 р. у справі

№ 5011-24/526-2012 - без змін.