8/5014/1810/2012 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - 26.02.2013 Прийняття

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дон-Ест Плюс" про стягнення основного боргу у сумі 76145,20 грн. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 951,00 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №б/н, укладеного сторонами 10.11.2011 р.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17 вересня 2012 року (суддя Середа А.П.) у справі №8/5014/1810/2012, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 листопада 2012 року (судді: Марченко О.А., Радіонова О.О., Татенко В.М.) відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди дійшли висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів поставки відповідачу товару на підставі спірних накладних за договором купівлі-продажу №б/н від 10.11.2011р. Відтак, вирішили, що позивачем не доведений факт порушення основного зобов'язання відповідачем.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням та постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2012р. і рішення господарського суду Луганської області віл 17.09.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Дон-Ест Плюс" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавець) у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу №б/н, відповідно до умов якого продавець протягом дії цього договору зобов'язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати рибу свіжоморожену та морепродукти (далі - товар) в порядку та на умовах, визначених цим договором. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару визначаються відповідною накладною, що є невід'ємною частиною цього договору (п.п.1.1, 1.2 договору).

Згідно з п.2.1 договору поставка товару за договором здійснюється на умовах "склад продавця м. Чорноморськ". Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюються у місці знаходження товару на складі продавця, на підставі облікової кількості товарних місць та у відповідності до їх вагового маркування ваги нетто за трафаретом (п.3.1, п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору момент переходу до покупця права власності визначається датою підписання покупцем накладної на отримання товару продавця, що підтверджує факт передачі кількості товару та його вартість.

У п.3.4. договору сторони також погодили, що на підтвердження відповідності якості товару, що передається, продавець надає покупцю наступні документи: сертифікат відповідності, виданий Державною системою УкрСЕПРО (оригінал за рахунок покупця) або його копія; експертний висновок, виданий державною лабораторією ветеринарної медицини (копія); висновки Державної санітарно-епідеміологічної експертизи, виданої Міністерством охорони здоров'я України (копія); ветеринарні свідоцтва, видані регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду (копія), або оригінал, виданий міською державною лікарнею ветеринарної медицини.

За приписами п.4.2, п.4.3 договору покупець зобов'язується оплатити вартість товару протягом 14 банківських днів, включаючи дату отримання товару. Платіж вважається сплаченим після зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на підставі договору купівлі-продажу №б/н, укладеного сторонами 10.11.2011р. відповідно до накладних б/н від 21.12.2011р., 09.01.2011р., 03.01.2012р. та від 25.01.2012р.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений договір купівлі-продажу набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2011 року за умови виконання сторонами усіх зобов'язань за договором (п.6.1 договору). Натомість, як вірно зазначили суди, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про продовження терміну дії договору після 31.12.2011р.

Крім того, обгрунтованими є твердження судів про те, що спірні накладні не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) , тому не можуть бути належними доказами у справі про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 10.11.2011р.

При цьому, не можуть бути прийняті до уваги доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що на момент видачі накладних останній не знав та не міг знати про обов'язкові реквізити первісних бухгалтерських документів, оскільки відповідно до імперативних приписів ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Не знаходять свого підтвердження також доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про те, що суди, відмовивши у задоволенні позову, помилково дійшли висновку, що позивач здійснював поставку на підставі договору від 10.11.2011р., оскільки як зазначає останній, поставка здійснювалась на підставі іншого усного договору, але суди цього не врахували.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. З аналізу норм чинного в Україні законодавства, а також положень доктрини права вбачається, що елементами позову, які є його структурними складовими та визначають його зміст є предмет та підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Натомість, підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Зі змісту позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за несвоєчасну оплату поставленого товару саме на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2011р. Жодних інших документів, поданих позивачем про зміну предмету чи підстав позову відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що решта доводів заявника касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду

За наведених вище обставин Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.