5011-71/2767-2012 Про стягнення страхового відшкодування - 12.02.2013 Прийняття

головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -не з'явились, відповідача -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "СЛ-Транс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012у справі №5011-71/2767-2012 за позовом ПП "СЛ-Транс" до ПАТ "Українська інноваційна страхова компанія "Інвестсервіс" про стягнення страхового відшкодування

Рішенням господарського суду м.Києва від 18.04.2012 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2012 (судді: Ткаченко Б.О., Пантелієнко В.О., Федорчук Р.В.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

ПП "СЛ-Транс" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ч.4 ст. 4, ч.1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", та ст. 43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на помилковість висновку судів про відсутність у господарського суду повноважень встановлювати вину страхувальника ПАТ "Українська інноваційна страхова компанія "Інвестсервіс" ОСОБА_4 у завданні шкоди позивачу внаслідок ДТП, за умов відсутності встановлення вини вироком суду в кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення. На думку позивача, питання щодо вини конкретних осіб має вирішуватися господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин, в тому числі матеріалів слідчих органів. Також заявник вважає належним доказом висновок експертного автотоварознавчого дослідження №68/10 від 236.03.2010, складений судовим експертом ОСОБА_5 саме за зверненням відповідача.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

07.02.2010 року близько 14 год. 50 хв. на дорозі Київ-Чоп 463км + 400м поблизу с.Хватів Буського району Львівської області за межами населеного пункту, водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "Опель Астра", державний номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи рух заднім ходом в напрямку м.Броди, раптово виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся із автопоїздом у складі сідельного тягача марки "МАН", державний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом марки "ПАКТОН", державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля "Опель Астра" ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження із діагнозом "Закрита ЧМТ. Струс головного мозку".

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого Львівським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Державної автомобільної інспекції, сідельний тягач "МАН", державний номерний знак НОМЕР_2, належить ПП "СЛ-Транс".

16.02.2010 року слідчим СВ Буського РВ ГУМВСУ у Львівській області, капітаном міліції Гірняком Ю.В. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні водія ОСОБА_6 за відсутністю в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України.

Копії матеріалів вищезазначеної постанови було скеровано начальнику ВДАІ з ОАТ Буського району та АТІ при ГУМВСУ для вирішення питання про притягнення водія автомобіля марки "Опель Астра", н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності відповідно до КУпАП (80731-10) .

Пунктом 7 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч.4 ст. 38 КУпАП у разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Оскільки постановою від 16.02.2010 про відмову в порушенні кримінальної справи не доведена вина ОСОБА_4 у ДТП, яка сталась 07.02.2010 року на дорозі Київ-Чоп 463км + 400м поблизу с.Хватів Буського району, то враховуючи вищевказані норми КУпАП (80731-10) , адміністративне стягнення мало бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, тобто до 17.03.2010 року. Проте, в матеріалах справи відсутні докази про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №68/10 від 26.03.2010, складеного судовим експертом, членом союзу експертів України у Львівському регіоні ОСОБА_5, вартість відновлюваного ремонту автомобіля "МАН" 19.403, державний номерний знак НОМЕР_2, на момент виконання дослідження становить 57929,10 грн. Оскільки сертифікат ОСОБА_5 як суб'єкта оціночної діяльності в матеріалах справи відсутній, то в розумінні абзацу 2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" судовий експерт ОСОБА_5 не мав повноважень для проведення експертного автотоварознавчого дослідження та визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля "МАН" 19.403, державний номерний знак НОМЕР_2, тому й висновок, складений ОСОБА_5, судом до уваги не прийнято.

Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/5409488 (а.с.14) цивільна відповідальність власника автомобіля "Опель Астра", н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_4 застрахована у ПАТ "Українська інноваційна страхова компанія "Інвестсервіс".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано заяву до Львівського агентства №1 ПрАТ "Українська інноваційна страхова компанія "Інвестсервіс" та надано для огляду пошкоджений автомобіль марки "МАН" 19.403, н.з. НОМЕР_2.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п.36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Згідно з п.37.1.3 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Оскільки у матеріалах справи відсутня постанова суду про визнання винним водія автомобіля "Опель Астра", держ. н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_4 у скоєнні ДТП, що сталась 07.02.2010р. на дорозі Київ-Чоп 463 км + 400 м поблизу с.Хватів Буського району Львівської області, та постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що вина ОСОБА_4 не доведена у встановленому законом порядку, а, отже, відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови в позові з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується заявником, постановою слідчого СВ Буського РВ ГУМВСУ у Львівській області Гірняка Ю.В. про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.02.2010 не встановлено, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_4

Також з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не надано інших належних доказів встановлення вини ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, у вчиненні ДТП (вирок суду в кримінальній справі, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою водія було б притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, постанова суду про закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення винної особи (ОСОБА_4) до адміністративної відповідальності, а не за відсутністю складу адміністративного правопорушення, прийнята на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП), в зв'язку з чим, ОСОБА_4 не є в розумінні ч.1 ст. 1188 ЦК України винною особою, право вимоги до страховика якої (відповідача) виникло у позивача у заявленому розмірі страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія відхиляє посилання скаржника на помилковість висновку судів про відсутність у господарського суду повноважень встановлювати вину страхувальника ПАТ "Українська інноваційна страхова компанія "Інвестсервіс" ОСОБА_4 у завданні шкоди позивачу внаслідок ДТП, за умов відсутності встановлення вини водія вироком суду в кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, та на необхідність самостійного вирішення господарським судом питання щодо вини конкретних осіб за результатами дослідження всіх обставин, в тому числі матеріалів слідчих органів.

Тим більше, що встановлення вини особи у вчиненні такого адміністративного правопорушення, як порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів (ст. 124 КУпАП), має здійснюватися саме місцевим районним судом загальної юрисдикції, оскільки відповідно до ст. 12 ГПК України розгляд таких справ не віднесено до підвідомчості господарських судів.

Таким чином, апеляційним судом правомірно не було покладено обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на особу, вина якої у завданні такої шкоди не встановлена у передбаченому чинним законодавством порядку.

Адже, рішення господарського суду не може обґрунтовуватися тільки матеріалами слідчих органів, зокрема, довідкою ДАІ або постановою про відмову в порушенні кримінальної справи. Преюдиціальне значення для господарського суду можуть мати лише факти, встановлені рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили, або ж вироком суду з кримінальної справи по питаннях, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч.ч.3,4 ст. 35 ГПК України).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати позивачу страхового відшкодування, пославшись на відсутність належних та допустимих доказів вини страхувальника відповідача у скоєнні ДТП.

Водночас, відповідно до п.3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.3,4 ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону. Діяльність судових експертів, пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) , з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо методичного регулювання оцінки цього майна. Інші положення цього Закону не поширюються на судових експертів.

Особливості методичного регулювання оцінки майна визначено в ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Зважаючи на приписи ч.4 ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження №68/10 від 236.03.2010, складений судовим експертом ОСОБА_5 за зверненням страховика (відповідача), оскільки на судових експертів не поширюються положення ч.3 ст. 4 та ч.1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", за змістом яких практичну діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно оцінювачами, які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності.

Разом з тим, враховуючи, що в даному випадку в силу правильного застосування судами норм матеріального права (ч.1 ст. 1188 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 12, 35 ГПК України, ст.ст. 124, 247, 280 КУпАП) таке процесуальне порушення, як помилкове застосування ст.ст. 34, 43 ГПК України (в частині відхилення висновку судового експерта як неналежного доказу), не зробило неможливим встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи (недоведеність вини страхувальника відповідача у завданні позивачу збитків), що мають істотне значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильних по суті рішення та постанови, тому в розумінні п.3 ст. 111-9 ГПК України вказана обставина не може бути достатньою підставою для їх скасування.

Натомість касаційна інстанція не приймає до уваги посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на додану до скарги копію постанови Вищого господарського суду України від 23.01.2012 у справі №24/137, оскільки відповідно до ст. 111-16 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України) може мати місце лише в разі, якщо суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і за умов однакового правового регулювання спірних правовідносин, дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зокрема, у справі №24/137 предметом позову за участю двох страховиків є відшкодування шкоди в порядку регресу та спірні правовідносини регулюються ст. 993 ЦК України і ст. 27 Закону України "Про страхування". При цьому, постановою ВГСУ в справі №24/137 попередні судові акти скасовані з передачею справи на новий розгляд, тобто остаточне рішення зі спору не було прийняте.

Більше того, за результатами нового розгляду вказаної справи (№24/137-64/38-2012) постановою ВГСУ від 30.07.2012 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012, якою регресний позов страховика було задоволено. Постановою ВГСУ від 30.07.2012 мотивована встановленням судом апеляційної інстанції тих фактичних обставин, що доказом вини страхувальника відповідача у вчиненні ДТП є постанова Деснянського районного суду м.Києва про закриття справи відносно ОСОБА_9, з якої вбачається, що справу закрито у зв'язку з закінченням строку розгляду справи (п.7 ст. 247 КУпАП), а не за відсутністю складу адміністративного правопорушення; у вказаній постанові встановлені причини та обставини, які сприяли виникненню ДТП.

Водночас, на відміну від вищезгаданої справи, на постанову касаційної інстанції в якій послався заявник, у даній справі (№5011-71/2767-2012), предметом позову у якій є стягнення страхового відшкодування (не в порядку регресу), судами попередніх інстанцій достовірно встановлено недоведеність вини страхувальника у вчиненні ДТП ані вироком суду в кримінальній справі, ані постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, якою водія було б притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, ані постановою суду про закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення винної особи (ОСОБА_4) до адміністративної відповідальності.

Таким чином, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин у даній справі та у справі, зазначеній заявником, є різними, що виключає подібність правовідносин у згаданих справах у розумінні ст. 111-16 ГПК України.