Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.

за участю представників: позивача -Яковенка П.А.

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2012 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Ватутінського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 250805, 40 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до відповідача про стягнення 192851,63 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 26165,83 грн. інфляційних, 14468,89 грн. пені, 17319,05 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року (суддя Шумко В.В.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 192851,63 грн., 3% річних -17319,05 грн., пеню в сумі 1446,89 грн., інфляційні втрати - 26165,83 грн., судові витрати. В решті частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2012 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить їх скасувати в частині зменшення суми пені, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення вимог в цій частині.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір поставки природного газу №06/09-10-БО з Додатками до нього, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі та на умовах даного договору.

На виконання умов укладеного договору позивач протягом листопада 2009 року - квітня 2010 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 1260093,02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами прийому-передачі природного газу (а.с. 20-25).

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, відповідач в порушення умов укладеного договору у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті отриманого природного газу виконав частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за використаний ним природний газ в сумі 192851,63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 192851,63 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 26165,83 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 17319,05 грн.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.7.2 укладеного договору поставки природного газу, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру стягуваної пені до 10% від її заявленої суми, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, стягнув з відповідача на користь позивача 1446,98 грн. пені, відмовивши в решті частині позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми пені.

Проте, з вказаними висновками господарських судів попередніх судових інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.1, 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рішення судів попередніх судових інстанцій за своїм змістом цим вимогам не відповідають.

Так, в порушення зазначених вимог щодо змісту судового рішення та вимог ст. 84 ГПК України, господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення в даній справі, не зазначив обгрунтованих доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені до 10% від її заявленої суми та не виклав доводи на підставі яких відхилив докази відповідача.

Зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про особливості бюджетного фінансування державних установ та організацій -споживачів тепла, а також про те, що позивачем заявлено до стягнення також інфляційні та 3% річних, які частково компенсують порушення покупцем строків оплати газу, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Перевіряючи законність прийнятого місцевим господарським судом рішення, апеляційна інстанція на зазначені порушення уваги не звернула та в процесі розгляду справи по суті спору не усунула.

За вказаних обставин, суд вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягають скасуванню в частині зменшення розміру стягуваної суми пені до 10% від її заявленої суми і відмови в позові в решті частині.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати обставини справи в цій частині, зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2012 року скасувати в частині стягнення суми пені, частково задовольнивши касаційну скаргу. В решті частині рішення та постанову залишити без змін.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.