Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.

судді: Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Придніпровська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2012р. у справі господарського суду № 8/5005/2535/2012 Дніпропетровської областіза позовом державного підприємства "Придніпровська залізниця" до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 16 162,86 грн. 06.12.2012 - Квач В.В. дов. № 615 від 01.01.2012 13.12.2012 -не з'явився не з'явився В судовому засіданні 06.12.2012 було завершено розгляд касаційної скарги та колегією суддів Вищого господарського суду України оголошено перерву до 13.12.2012 в порядку ст. 77 ГПК для прийняття резолютивної частини постанови.

У березні 2012 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства ДТЕК "Павлоградвугілля" про стягнення 16162,86 грн., які становлять індекс інфляції та 3% річних за останні три роки за невиконання судового рішення від 23.10.2006 на підставі ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2012 (суддя Дубінін І.Ю.) позовні вимоги задоволені: стягнуто з ПАТ ДТЕК "Павлоградвугілля" на користь Придніпровської залізниці 16162,86 грн. індекс інфляції та 3% річних, а також судовий збір.

Судове рішення вмотивоване невиконанням відповідачем обов'язку сплатити грошові кошти, стягнуті за рішенням суду від 23.10.2006, на підставі ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу та ст. 509 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, з обов'язку сплатити грошові кошти, а ст.625 ЦК передбачає за прострочення виконання грошового зобов'язання сплату боргу з урахуванням інфляції та 3% річних.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2012 (головуючого судді Широбокової Л.П. суддів Стрелец Т.Г., Чимбар Л.О.) за апеляційною скаргою ПАТ ДТЕК "Павлоградвугілля" рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2012 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

постанова апеляційного суду вмотивована тим, що Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2006 у справі №22/362 з відповідача стягнено штраф за неправильне зазначення у залізничній накладній коду вантажоодержувача на підставі 122 Статуту залізниць України, який не оплачений, а штраф не є грошовим зобов'язанням, а є одним із видів забезпечення зобов'язання, а згідно із ст. 550 Цивільного кодексу України проценти на неустойку не нараховуються.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, державне підприємство "Придніпровська залізниця"звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій посилається на невірне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2012, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2012 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням апеляційним судом норм ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів, а інфляційні втрати та 3% річних не є санкціями, а є складовими грошового зобов'язання.

Крім того, касатор зазначає, що інфляція та 3% річних нараховані не на штраф, а на суму грошового боргу, який виник на підставі судового рішення.

Заслухавши присутнього представника залізниці, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 23.10.2006 господарським судом Дніпропетровської області винесено рішення по справі №22/362, яким позовну заяву Державного підприємства "Придніпровська залізниця" задоволено: стягнуто з ВАТ "Павлоградвугілля" (змінено найменування на ПАТ"ДТЕК Павлоградвугілля") штраф за неправильне зазначення у залізничній накладній коду вантажоодержувача на підставі ст.ст.118, 122 Статуту залізниць України (457-98-п) в сумі 49968,00 грн. та судові витрати.

На примусове виконання рішення суду було видано наказ від 10.08.2007.

07.09.2007 відділом державної виконавчої служби Павлоградського міського районного управління юстиції на підставі зазначеного наказу було відкрито виконавче провадження з примусового його виконання, яке зупинено 17.09.2007 в зв'язку з включенням відповідача до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу та участі у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) .

Штраф на даний час не сплачено.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 3% річних 4566,03грн. та інфляційних втрат 11596,83грн., які розраховані на всю суму за рішенням та наказом господарського суду - 50641,20грн., за період прострочення з 12.03.2009 по 12.03.2012, вважаючи, що вказана сума є грошовим зобов'язанням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

У разі порушення зобов'язання згідно ст.ст. 549, 611 Цивільного кодексу України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З наведених положень та положень ст. 546 Цивільного кодексу України апеляційний суд встановив, що штраф не являється зобов'язанням, а є одним із видів забезпечення зобов'язання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2006р. у справі №22/362 з відповідача стягнено штраф за неправильне зазначення у залізничній накладній коду вантажоодержувача, що передбачено 122 Статуту залізниць України (457-98-п) , та суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про стягнення штрафу не змінює його правову природу, і спірний штраф не є грошовим зобов'язанням.

Апеляційний суд керувався статтею 550 Цивільного кодексу України, якою прямо встановлено, що проценти на неустойку не нараховуються.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом апеляційної інстанції вмотивовано статтею 550 ЦК України відхилення вимоги позивача про стягнення процентів, однак, зазначена стаття не передбачає звільнення від нарахування інфляційних втрат, таким чином судове рішення апеляційного суду винесено з невірним застосуванням норм матеріального права, і тому підлягає скасуванню.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України також зазначає, що і рішення суду першої інстанції не може залишитись в силі, оскільки судом не визначено, чи в усіх випадках судове рішення, яким стягнуті грошові кошти, має наслідком виникнення грошового зобов'язання.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги державного підприємства "Придніпровська залізниця", скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2012р. у справі №8/5005/2535/2012 та Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2012 скасувати.

Справу №8/5005/2535/2012 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.