Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження, за скаргою ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 року, справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (далі - Управління ПФУ) про зобов'язання провести перерахунок пенсії,

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління ПФУ про зобов'язання провести перерахунок пенсії.

Зазначав, що він є народним депутатом України першого скликання і має право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII "Про статус народного депутата України" (2790-12) . Згідно із частиною 12 статті 20 вказаного Закону народному депутату призначається пенсія в розмірі від 80 до 90 відсотків заробітної плати нині працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат і надбавок до посадового окладу без обмеження фактичного розміру пенсії. Заробітна плата народного депутата України підвищувалась з

1 листопада 2004 року та з 1 січня 2005 року, але відповідач провів перерахунок пенсії не у відповідності із законом, обмеживши її розмір. Вважаючи такі дії відповідача протиправними просив задовольнити вимоги.

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 10 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від

14 березня 2006 року, позов задоволено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 року ухвалені у справі рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У скарзі про перегляд справи в порядку провадження за винятковими обставинами ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 року і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", на підтвердження чого наводить ухвалу Вищого адміністративного суду України від

31 липня 2007 року у справі за аналогічним позовом ОСОБА_2, позов у якій задоволено.

Колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено, що в даному випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 20 зазначеного Закону. Вирішуючи питання про можливість усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судами встановлено, що відповідачем проводився перерахунок пенсії позивача у зв'язку із підвищенням з 1 листопада 2004 року, та з 1 січня 2005 року заробітної плати працюючим на той час народним депутатам України. Однак розмір заробітної плати, з якої обчислювалась пенсія, був обмежений відповідачем максимальною величиною фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких відраховуються страхові внески до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку. Не ставлячи під сумнів право позивача на пенсійне забезпечення у відповідності з правилами статті 20 Закону "Про статус народного депутата України", Вищий адміністративний суд України цілком обґрунтовано вказав у своїй постанові, що дії Управління ПФУ були правомірними, оскільки таке обмеження встановлено чинним на той час пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Після того, як Конституційний Суд України своїм рішенням від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) визнав неконституційними положення абзаців третього та четвертого пункту 13 розділу XV Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , відповідач провів перерахування пенсії позивача у відповідності з вимогами статті 20 Закону "Про статус народного депутата України".

Враховуючи, що Управління ПФУ, вирішуючи питання позивача з перерахунку пенсії, діяло у повній відповідності з вимогами законів, суд касаційної інстанції ухвалив правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із частиною 2 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є законним, він відмовляє в задоволенні скарги.

Керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України

У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.