Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Нафтогаз-Схід" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року у справі за позовомТОВ "ТНК-ВР Коммерс" до ТОВ "Торговий дім "Нафтогаз-Схід" про стягнення коштів

у червні 2012 року ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Нафтогаз-Схід" 30 000 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за субліцензійним договором № 0057-08/СЛ.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.08.2012 року позов задоволено в повному обсязі та постановлено про стягнення з відповідача 30 000 грн. штрафних санкцій.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року рішення суду місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржені в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2012 року порушено касаційне провадження у справі за скаргою відповідача, у якій він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено, судами попередніх інстанцій відносини сторін врегульовані субліцензійним договором № 0057-08/СЛ від 02.12.2008 року, за умовами якого "ТНК-ВР Коммерс" (ліцензіар) зобов'язується надати ТОВ "Торговий дім "Нафтогаз-Схід"(ліцензіат) за винагороду на строк до 02.12.2013 року невиключну ліцензію на використання знаку.

Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що територією дії договору, є об'єкти рухомого майна - одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, що використовуються на автозаправних станціях/комплексах, які є власністю ліцензіата та/або знаходяться в правомірному користуванні у ліцензіата в Харківській області України, згідно переліку АЗС, який знаходиться в додатку № 2 до цього договору.

Згідно п. п. 2.2.3, 2.2.4 та 2.2.6. цього договору, позивач має право перевіряти відповідність якості та кількості послуг вимогам цього договору та нормативно-правових актів України, відповідність якості товару по техніко-якісним показникам, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, які діють на території України. За власний рахунок та на власний розсуд ліцензіар має право залучати технічно компетентні, акредитовані у встановленому чинним законодавством порядку незалежні експертні організації та/або лабораторії для реалізації своїх прав. У разі виявлення фактів порушення ліцензіатом його обов'язків, передбачених даним договором, ліцензіар, має право вимагати від ліцензіата, виплати санкцій, передбачених даним договором, компенсації збитків (шкоди).

У свою чергу ліцензіат зобов'язувався використовувати надані йому права з дотриманням умов договору забезпечувати якість товару у відповідності до вимог нормативно-правових документів, які діють на території України, дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТа 2517-85 "Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб" (п. 3.1.9. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку порушення п. 3.1.9., що підтверджується відповідним паспортом якості, виданим експертною організацією та/або п. 1.3.1. цього договору, відповідач зобов'язаний виплатити на користь позивача наступні санкції: за перше порушення -5 000 грн.; за друге порушення -25 000 грн.; за третє порушення - позивач має право розірвати договір достроково.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань судами обох інстанцій встановлено, що за наслідком проведених перевірок з 14.10.2011 року по 19.10.2011 року, з 23.03.2012 року по 24.03.2012 року на АЗС відповідача, виявлено факти реалізації дизельного палива (Євро) марки С вид II та марки Е вид II та бензину автомобільного А-95, які не відповідали вимогам ДСТУ, що підтверджено відповідними паспортами якості № 191011/03, № 191011/04, № 221011/01, № 221011/02, № 221011/03, № 241011/70, № 10/3587ХРК/0312, № 15/3741ХРК/0312, № 20/3742ХРК/0312, № 30/3792ХРК/0312, № 29/3790ХРК/0312 виданими ТОВ "Інспекторат Україна".

За таких обставин, коли відповідач неодноразово порушував умови спірного договору щодо технічних характеристик палива, яке він реалізовує на АЗС зазначених у додатковій угоді, і це підтверджується належними доказами та зворотного ним не доведено, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд дійшли правильного висновку про наявність у позивача права вимагати сплатити відповідачем 30 000 грн. штрафу, обґрунтовано задовольнили позов, і підстав для скасування чи зміни судових рішень за мотивів, наведених у касаційній скарзі, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року - без змін.