11/159/10 Про визнання боржника банкрутом - 12.12.2012 Прийняття

Полякова Б.М., -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК", м. Київ на постанову та ухвалу від 20.08.2012 р. Одеського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 р. господарського суду Миколаївської області у справі № 11/159/10 господарського суду Миколаївської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Никкартонторг", м. Миколаїв до боржника товариства з обмеженою відповідальністю "МОО-Гофтротара", м. Миколаїв про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Капінус А.А. голова комітету кредиторів ТОВ "ЮГ ГОФРОПАК" в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "ФІДОБАНК" Єкімук О.Л., довір., ТОВ "ЮГ ГОФРОПАК" Гезалян А.Ю., довір.,

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.11.2010 року порушено провадження у справі № 11/159/10 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "МОО-Гофтротара" (далі -Боржник, Гофротара) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Никкартонторг" (далі -Кредитор, Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 27.03.2012 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Капінуса А.А. тощо.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.06.2012 року (суддя -К.Л. Василяка) частково задоволено клопотання ліквідатора: затверджений звіт по оплаті послуг арбітражного керуючого Капінуса А.А. при виконанні ним функцій розпорядника майна на суму 9040 грн. 00 коп. за рахунок коштів Боржника або коштів, отриманих від продажу майна Боржника, затверджена щомісячна оплата послуг вказаного керуючого при виконанні ним функцій ліквідатора з 27.03.2012 року в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також затверджена додаткова винагорода арбітражному керуючому -у розмірі 10 % від коштів, отриманих від реалізації майна банкрута та коштів, отриманих від стягнення дебіторської заборгованості.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "СЕБ Банк" (далі - Банк) звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 12.06.2012 року.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2012 року (головуючий суддя -Сидоренко М.В., судді: Жеков В.І., Аленін О.Ю.) ухвалу господарського суду Миколаївської області від 12.06.2012 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. При цьому, апеляційний суд зазначив про заміну кредитора у справі -ПАТ "СЕБ Банк" на правонаступника -ПАТ "ФІДОБАНК" у зв'язку зі зміною назви.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "ФІДОБАНК" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2012 року та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 12.06.2012 року, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована порушенням та невірним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 31, 26 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника та голови комітету кредиторів Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково клопотання ліквідатора, місцевий суд встановив, що оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна та ліквідатора) та розмір додаткової винагороди ліквідатору у ліквідаційній процедурі погоджені на засіданні комітету кредиторів, що відповідає вимогам Закону про банкрутство (2343-12) , підтверджується матеріалами справи та не спростовується доказами. Також, суд першої інстанції зазначив, що у суду відсутні повноваження затверджувати протокол комітету кредиторів.

Підтримуючи вказані висновки, апеляційний суд додав, що складений працівниками Банку акт про недопущення представників до участі на засіданні комітету кредиторів Боржника 12.04.2012 року є неналежним доказом у справі, а судом встановлений факт відповідності законодавству проведених зборів комітету кредиторів, витрати ж ліквідатора задовольняються пропорційно до задоволених вимог кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника. А поданий Банком розрахунок вартості майна, на думку апеляційного суду, є неналежним, оскільки зроблений на підставі балансової вартості, а не по результатах оцінки при продажу майна.

Заперечуючи викладені висновки судів, скаржник зазначає, що затверджений судом звіт про оплату послуг допускає альтернативу при виплаті ліквідатором коштів, отриманих від продажу, у тому числі наявного в заставі майна боржника. В подальшому ж комітет кредиторів затвердив новий порядок використання коштів від продажу майна, а відповідне рішення приймалось кредиторами, вимоги яких не забезпечені заставою майна Боржника, додаткова ж винагорода в розмірі 10 % від вартості проданого майна не обґрунтована.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржника, оскільки вони не відповідають обставинам справи та викладені з невірним застосуванням норм діючого законодавства.

Так, посилання скаржника на можливе порушення ліквідатором у майбутньому порядку використання ним коштів, отриманих від продажу майна Боржника, є припущеннями, що не відповідає порядку та способу доказування у господарській справі, визначених нормам ст.ст. 32- 36 ГПК України, та не є доказами та доводами у справі у розумінні вказаних статей.

У разі ж неправомірного (з порушенням, зокрема норм ст.ст. 26, 30, 31 Закону про банкрутство) використання ліквідатором коштів, отриманих від продажу майна Боржника, Банк вправі оскаржити ці дії ліквідатора, звернувшись у справі про банкрутство в порядку норм ч. 4 ст. 25 або в порядку норм ч. 13 ст. 30 Закону про банкрутство. При цьому, слід зазначити, що на момент винесення оскаржуваних судових рішень скарг у справі з цього приводу стосовно ліквідатора не подавалось.

Що ж до заперечення Банком визначеної та затвердженої судом додаткової винагороди ліквідатору, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, факт визначення цієї винагороди та її розмір був погоджений комітетом кредиторів на засіданні 12.04.2012 року, правомірність проведення якого та прийнятих на такому засіданні рішень вимогам, зокрема частин 8, 9 ст. 16 Закону про банкрутство, також перевірена та встановлена судами в оскаржуваних рішеннях (т. 5 а.с. 180-181). Порядок та умови встановлення додаткової винагороди ліквідатору боржника врегульовані нормами частин 13, 14 ст. 31 Закону про банкрутство.

Визначення ж на засіданні комітету кредиторів Боржника додаткової винагороди ліквідатору останнього -арбітражному керуючому Капінусу А.А., як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами в оскаржуваних рішеннях, відповідає вказаним нормам ст. 31 Закону про банкрутство, що не спростовується скаржником належними доказами у справі. Порядок її визначення (за рішенням комітету кредиторів, що було затверджено судом) також дотриманий. Рішення ж комітету кредиторів щодо виплати цієї винагороди з коштів, отриманих від продажу майна Боржника або стягненої дебіторської заборгованості, а не з фонду для оплати послуг, відшкодування витрат та додаткової винагороди арбітражному керуючому (ч. 13 ст. 31 Закону про банкрутство) не суперечить нормам Закону про банкрутство (2343-12) .

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції погоджується із правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають нормам законодавства та обставинам справи, висновками судів щодо часткового задоволення клопотання та затвердження оплати послуг арбітражного керуючого у даній справі (розпорядника майна та ліквідатора), а також щодо затвердження додаткової винагороди для ліквідатора Боржника.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 3-1, 16, 25, 26, 30, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 32- 36, 111-5, 111-7, 111-9- 111-11, 111-12, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2012 р. та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 12.06.2012 р. у справі № 11/159/10 залишити без змін.