19/55/2012/5003 Про визнання недійсним іпотечного договору - 12.12.2012 Прийняття

головуючого Мирошниченка С.В.,суддів Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2012та на рішення господарського суду Вінницької області від 30.08.2012у справі №19/55/2012/5003 господарського суду Вінницької областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним іпотечного договорув судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Сітарчук Ю.В., - відповідача Верещак В.М.,

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.08.2012 (суддя Яремчук Ю.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 (судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М., Коломис В.В.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" (надалі відповідач/банк/скаржник); за рішенням визнано недійсним договір іпотеки №08.48/08 - ДІ від 01.08.2008.

Скаржник, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області та постанову Рівненського апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто".

До початку судового засідання від скаржника надійшло клопотання, подане в порядку ст. 1057-1 ЦК України, про накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки №08.48/08 - ДІ від 01.08.2008.

Відповідно до ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

В той же час, суд касаційної інстанції не приймає рішення про визнання недійсним договору застави (іпотеки), а перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є немайнова вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна №08.48/08 -ДІ, укладеного 01.08.2008 між ТОВ "Девелопментська компанія -Центр комерційної нерухомості", яке в 2011 році змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" (надалі позивач) та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний іпотечний договір є недійсним, оскільки договір купівлі-продажу від 17.05.2005, відповідно до якого позивач набув право власності на майно -вбудовані приміщення магазину, що знаходиться в місті Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 11, загальною площею 779,1 кв.м., за рішенням господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 у справі №11/1166-09, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2011, визнано недійсним та зобов'язано ТОВ "Спільне Українсько-Чеське підприємство-компанія ТоргСервіс" (продавець за договором купівлі-продажу) та позивача повернути одне одному все отримане за договором купівлі-продажу від 17.02.2005; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Чеське підприємство - компанія ТоргСервіс" продати приватному підприємству "Магазин ПродТорг № 2" вбудовані приміщення магазину вартістю 146065,61 грн.

Стаття 572 ЦК України визначає право застави як таке за яким кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Іпотека, в силу ст. 575 ЦК України, є окремим видом застави нерухомого майна. Закон України "Про іпотеку" (898-15) є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 N898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 вказаного Закону зазначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Стаття 5 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Підставою недійсності правочину, в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів названих ними норм матеріального і процесуального права, беручи до уваги визначені Товариством правові підстави заявлених позовних вимог, встановивши те, що: 01.08.2008 між ТОВ "Девелопментська компанія -Центр комерційної нерухомості", яке в 2011 році змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" (позивач) та відповідачем була укладена Генеральна угода, відповідно до якої відповідач зобовязався надати позивачу кредитні кошти у сумі 10 000 000,00 грн. терміном до 12.08.2018; в забезпечення виконання позивачем своїх зобовязань за вказаною угодою, 01.08.2008 між сторонами було укладено іпотечний договір №08.48/08-ДІ, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за №4394,4395, відповідно до якого банку (відповідачу) було надано позивачем в іпотеку вбудовані приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе №11 (надалі -спірне майно), та належали позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2005, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за №331; рішенням господарського суду Вінницької області від 20.07.2009 у справі №11/166-09, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2011, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.02.2005, на підставі якого позивач набув право власності на спірне майно, прийшли до правомірного висновку про те, що вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, в силу ст. 236 ЦК України, з моменту його укладення, а відтак, на момент передачі спірного майна в іпотеку, позивач не був його законним власником, позаяк не мав права передавати в іпотеку (розпоряджатися) цим майно, а тому, спірний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним.

Щодо доводів касаційної скарги про наявність у договорі іпотеки №08.48/08-ДІ від 01.08.2008 третейського застереження щодо розгляду спорів стосовно вказаного договору виключно Третейським судом при Асоціації українських банків, і відповідно, порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягає в не зупиненні провадження у даній справі і передачі справи на розгляд до третейського суду, визначеного умовами договору іпотеки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до частини 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають під час укладення, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 статті першої цієї статті.

За приписами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

До того ж, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.

В даному випадку, предметом договору іпотеки №08.48/08-ДІ від 01.08.2008 є передача в іпотеку нерухомого майна, що виключає на сьогоднішній день (з урахуванням змін, внесених до ст. 6 Закону України "Про третейські суди") можливість розгляду даного спору третейським судом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає в діях судів попередніх інстанцій порушення норм процесуального права щодо не зупинення провадження у даній справі в порядку п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги щодо порушення судами правил територіальної підсудності з тих підстав, як стверджує скаржник, що даний спір має розглядатися господарським судом міста Києва, а не господарським судом Вінницької області за фактичним місцезнаходженням відділенням "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", яке не є юридичною особою, з огляду на таке.

Відповідно до п. 20.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.102.2011 №10 (v0010600-11) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Господарським судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

Згідно з п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (v0018600-11) Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) , Законів України "Про господарські товариства" (1576-12) , "Про акціонерні товариства" (514-17) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Отже, виходячи із наведеного, коло повноважень відособленого підрозділу банку стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи може визначатися довіреністю, виданою на ім'я керівника цього відділення.

Згідно з п. 3.4. положення про відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" директор відділення діє на підставі виданої банком довіреності.

Пунктом 3.4.10. положення про відділення "Вінницька регіональна дирекція" унормовано, що директор представлє інтереси банку в місцевих органах державної влади і управління, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах і організаціях, у судах відповідно до наданих банком на підставі довіреності повноважень.

Як вбачається із довіреності, виданої ВАТ "ВТБ Банк" на ім'я директора Вінницької філії ВАТ "ВТБ Банк" Ткачової О.Р., ВАТ "ВТБ Банк", одним із повноважень філії, визначених ВАТ "ВТБ Банк", є здійснення повноважень сторони у справі, при розгляді цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ у суді, третейському суді, з усіма правами і обов'язками, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, іншому учаснику провадження, з правом вживати заходів досудового врегулювання, а також представляти інтереси банку в органах по виконанню судових рішень.