Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. (головуючий суддя Чернота Л.Ф., судді: Радіонова О.О., Стойка О.В.) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.05.2012 р. (суддя Бокова Ю.В.) у справі № 25/7 Господарського суду Донецької областіза позовом Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення 732.998.147,45 грн., за участю представників позивача Іванов П.О., відповідача Демидас Д.А.,

У 2011 році Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" звернулася до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" області про стягнення 732.998.147 грн. 45 коп.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.03.2011 р. у справі № 25/7 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг в сумі 74.840.452,99 грн., індекс інфляції в сумі 5.529.903,32 грн., 3% річних в сумі 2.240.477 грн. 91 коп. В частині стягнення основного боргу в сумі 646.578.921 грн. 00 коп. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011 р. рішення Господарського суду Донецької області від 18.03.2011 р. скасовано частково, позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг у сумі 74.840.452,99 грн., інфляційні нарахування -5.529.903,32 грн., 3 % річних у сумі 2.240.477,91 грн., пеню -380.839,22 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2012 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011 р. та рішення Господарського суду Донецької області від 18.03.2011 р. у справі № 25/7 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.05.2012 р. у справі № 25/7, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р., позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основний борг в сумі 74.840.452 грн. 99 коп., індекс інфляції в сумі 5.529.903 грн. 32 коп., 3% річних в сумі 2.240.477 грн. 91 коп., пеню в сумі 3.046.713,78 грн. В решті позову (в частині пені) відмовлено.

В частині стягнення основного боргу у сумі 646.578.921,00 грн. провадження у справі припинено за відсутності предмету спору.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, чим порушено норми процесуального права, зокрема ст.ст. 4, 111-12 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2009 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол", (покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-2052, відповідно до ст. 2 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому у договорі.

Згідно з п. п. 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 10.03.2010 р., № 3 від 31.05.2010 р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010 р., № 4 від 01.06.2010 р., № 5 від 25.06.2010 р., № 6/1 від 20.07.2010 р., № 6 від 21.07.2010 р., № 7 від 06.08.2010 р., відповідно до яких внесено доповнення та зміни до основного договору.

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

На виконання умов зазначеного договору позивач протягом періоду січень 2010 року -грудень 2010 року передав відповідачу природний газ.

У матеріалах справи наявні акти прийому-передачі природного газу від 31.01.2010 р. за січень 2010 року, від 28.02.2010 р. за лютий 2010 року, від 31.03.2010 р. за березень 2010 року, від 30.06.2010 р. за червень 2010 року, від 31.07.2010 р. за липень 2010 року, від 31.08.2010 р. за серпень 2010 року, від 30.09.2010 р. за вересень 2010 року, від 31.10.2010 р. за жовтень 2010 року, від 30.11.2010 р. за листопад 2010 року, від 06.12.2010 р. та від 31.12.2010 р. за грудень 2010 року.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Договір № 06/09-2052, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки, особливості укладення, зміни та виконання якого врегульовані у ст. 712 Цивільного кодексу України та загальних положеннях статей Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють правовідносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу, оплативши 646.578.921,00 грн. Тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що провадження у справі у частині стягнення основної суми заборгованості у сумі 64.6578.921,00 грн. підлягає припиненню відповідно до п.п. 1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Порушення зобов'язання згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.2 договору № 06/09-2052 сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 договору останній зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Тому колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що нарахування та розмір пені, встановлений сторонами, відповідають умовам договору та вище зазначеним приписам чинного в Україні законодавства.

Однак відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Дане положення кореспондується також з п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто нормами чинного в Україні законодавства встановлено, що зменшуючи розмір штрафних санкцій, суд повинен встановити та дослідити у сукупності такі обставини як ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Однак з матеріалів справи вбачається, що вирішуючи спір на підставі наданих сторонами доказів, господарські суди попередніх інстанцій надали правову оцінку лише фінансовому стану відповідача, що з огляду на вищезазначені норми законодавства не є безумовною та винятковою підставою для зменшення розміру пені, та не досліджували поважність причин неналежного виконання зобов'язань відповідачем, а також фінансове становище та інтереси позивача.

У постанові Вищого господарського суду України від 21.02.2012 р. суд касаційної інстанції, скеровуючи справу на новий розгляд, вже зазначав про вказані обставини, однак судами під час нового розгляду справи вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, виконано не було.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Також колегія суддів, аналізуючи договір № 06/09-2052 від 23.12.2009 р. як матеріально-правову підставу заявленого позову, відзначає наступне.

Як зазначалось вище, згідно з абз. 2 п. 6.1 вказаного договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Згідно з п. 4.4 договору не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язаний надати постачальнику для підпису два екземпляри акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця.

Відповідно, після підписання цих актів постачальником останній має надати один примірник покупцю.

Відповідач звертав увагу судів, зокрема, на те, що акти прийому-передачі за квітень і травень 2010 року були підписані позивачем лише 06.12.2010 р. Загальна вартість газу за цими актами складає 365.469.021,50 грн.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд зазначив про доводи відповідача щодо несвоєчасного надання позивачем актів приймання-передачі, що позбавляло відповідача можливості проводити вчасні розрахунки.

Разом з тим місцевий суд, як і суд апеляційної інстанції, вказаним доводам відповідача оцінки не надав, зазначених обставин не дослідив.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 28.05.2012 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 25/7 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.