Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Божок В.С. суддів Корсака В.А., Костенко Т.Ф.

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродторг ЛТД" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 у справі господарського суду Вінницької області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Проминвестхолдинг" до 1) Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпродторг ЛТД" 3) спільного українсько-німецького підприємства Торговий дім "РІК" про визнання торгів, такими, що не відбулися; визнання біржового контракту недійсним; визнання акту прийому-передачі недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Гончаров Ю.А.

- відповідача-1 не з'явився - відповідача-2 не з'явився- відповідача-3 не з'явився

В квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Проминвестхолдинг" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Вінпродторг ЛТД", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Спільне українсько-німецьке підприємство Торговий дім "РІК", в якій просило суд: визнати торги, проведені Вінницькою товарною універсальною біржею 08.09.1997 по реалізації скло цеху ВАТ "Вінницький ламповий завод" такими, що не відбулися; визнати біржовий контракт № 607 зареєстрований 08.09.1997 недійсним; визнати акт прийому-передачі будівель корпусів № 2 та № 3 виробництва скловиробів ВАТ "Вінницький ламповий завод" від 24.07.2000 недійсним; стягнути з відповідача судові витрати. Підставою позову позивач обрав ст.ст. 348, 350, 354, 362, 412, 415 ЦПК УРСР (в редакції 1997 року), ст. 48 ЦК УРСР (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.05.2012 (суддя Яремчук Ю.О.) у справі № 19/30/2012/5003 в позові відмовлено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 (у складі головуючого Коломис В.В., суддів Тищенко О.М., Огороднік К.М.) вказане рішення суду у даній справі скасовано. Прийнято нове рішення. Визнано торги по реалізації скло цеху ВАТ "Вінницький ламповий завод", проведені Вінницькою товарною універсальною біржею 08.09.1997 року, такими, що не відбулися. Визнано біржовий контракт №607 від 08.09.1997 року про купівлю-продаж скло цеху ВАТ "Вінницький ламповий завод", укладений між СУНП Торговий дім "РІК" та ТОВ "Вінпродторг ЛТД", недійсним. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання акту приймання-передачі від 24.07.2000 року, укладеного між ВДВС Замостянського районного управління юстиції м. Вінниці та ТОВ "Вінпродторг ЛТД", недійсним припинено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Вінпродторг ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції -залишити в силі. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник посилається на те, що законність спірного біржового контракту встановлено судовими рішеннями у справах №№20/13-521, 7/21-05. Скаржник посилається на те, що у справі за позовом про розірвання спірного договору, позивачем може бути тільки сторона цього договору, в той же час, позивач не був стороною спірного біржового контракту.

Позивач, відповідач 1, 3 не скористалися правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідачі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Проминвестхолдинг" є власником нерухомого майна, яке знаходиться в м. Вінниця по вул. Ватутіна/Чехова, 14/2 та складається з цілих будівель: літера "Б" - скляний корпус загальною площею 19 395, 7 м. кв., літера "В" - складовий корпус загальною площею 3 818, 8 м. кв. (а.с. 153)

Право власності на вищевказане нерухоме майно за товариством з обмеженою відповідальністю "Проминвестхолдинг" було визнано рішенням господарського суду Вінницької області від 02.06.2008 по справі № 2/19-08 (а.с.55-56) та в подальшому зареєстроване в Вінницькому МБТІ 01.03.2012, що підтверджується відповідним Витягом про державну реєстрацію прав від 01.03.2012 (а.с.57).

Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 07.04.1997 звернуто стягнення на майно відкритого акціонерного товариства "Вінницький ламповий завод", вказане у переліку об'єктів незавершеного виробництва та об'єктів соцкультпобуту ВАТ "Вінницький ламповий завод", списку транспортних засобів, які підлягають продажу через аукціон (а. с.127).

Відповідно до листів Замостянського районного суду м. Вінниця від 20.05.1997 року № 86 та від 08.09.1997 року № 159, спільне українсько-німецького підприємства Торговий дім "РІК" здійснило продаж скло цеху ВАТ "Вінницький ламповий завод" товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Вінпродторг ЛТД" за результатами біржових торгів, про що 08.09.1997 року було укладено біржовий контракт № 607 (а. с. 18).

Згідно акту прийому-передачі від 24.07.2000 Державна виконавча служба Замостянського районного управління юстиції передала, а ТОВ "Вінпродторг ЛТД" (відповідач-2) прийняло у власність згідно біржового контракту № 607 від 08.09.1997 будівлі корпусів № 2 та № 3, обладнання і машини склолампового заводу згідно доданої відомості (а. с. 19-23).

Звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати торги, проведені Вінницькою товарною універсальною біржею 08.09.1997 по реалізації скло цеху ВАТ "Вінницький ламповий завод" такими, що не відбулися, визнати біржовий контракт № 607 від 08.09.1997 недійсним, визнати акт прийому-передачі будівель корпусів № 2 та № 3 виробництва скловиробів ВАТ "Вінницький ламповий завод" від 24.07.2000 недійсним, позивач посилається на те, що зазначені біржовий контракт та відповідний акт прийому-передачі порушують його права на майно, власником його він є. Майно ВАТ "Вінницький ламповий завод" увійшло в статутний фонд позивача, як внесок ТОВ "Промхолдинг". У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що ТОВ "Вінпродторг ЛТД" заявляє претензії щодо права власності на нерухоме майно ТОВ "Проминвестхолдинг". При цьому, підставою позову позивач обрав ст.ст. 348, 350, 354, 362, 412, 415 ЦПК УРСР (в редакції 1997 року), ст. 48 ЦК УРСР (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права. В статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Отже, звернення до суду має бути пов'язане із необхідністю захисту порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача і, відповідно, задоволення позовних вимог можливе у разі, якщо суд встановить порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Суд апеляційної інстанції, на підставі поданих доказів встановив те, що майно ВАТ "Вінницький ламповий завод" не було арештоване судовим виконавцем, а ухвала Замостянського районного суду про звернення стягнення не містить опису конкретно визначеного майна, що підлягає реалізації, так само, як і судовим виконавцем вказане в цій ухвалі майно не було передане для реалізації на біржі, договір про брокерське обслуговування між судовим виконавцем та СУНП "Торговий Дім "РІК" не укладався. З урахуванням чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов до висновку про те, що біржовий контракт не відповідає вимогам розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , ст. 225 Цивільного кодексу УРСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), ст.ст. 1, 15, 20 Закону України "Про товарну біржу", п.п. 2.1., 2.5. Правил біржової торгівлі на Вінницькій товарній універсальній біржі, що відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, є підставою для визнання його недійсним.

Апеляційний господарський суд на підставі поданих доказів встановив факт порушення права власності позивача на майно, яке внесено до його статутного фонду та було предметом спірного біржового контракту.

Зробивши зазначені висновки, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних відносин норми матеріального та процесуального права.

Щодо позовної давності, апеляційним господарським судом встановлено, що визначений законом строк на звернення до суду за захистом, позивачем не порушено, оскільки позивач дізнався про своє порушене право 01.03.2012 від державного реєстратора. Визнавши встановленим даний факт, суд правильно застосував норми, які регулюють порядок застосування строків позовної давності.

Що стосується способу захисту про визнання торгів такими, що не відбулись, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Торги, що пов'язані з виконанням судового рішення є особливою процедурою, яка полягає у відновленні права стягувача за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Вчинення передбачених цією процедурою дій повинно відбуватися в чіткій відповідності до чинного законодавства.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що торги стосовно реалізації спірного майна були проведені з порушенням вимог розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , ст. 225 Цивільного кодексу УРСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), ст.ст. 1, 15, 20 Закону України "Про товарну біржу", п.п. 2.1., 2.5. Правил біржової торгівлі на Вінницькій товарній універсальній біржі.

Позовні вимоги про визнання торгів такими, що не відбулись та визнання недійсним біржового контракту, який було укладено за результатами цих торгів, є взаємопов'язаними. Діюче законодавство передбачає можливість обрання такого способу захисту як визнання торгів такими, що не відбулись та визнання недійсним біржового контракту.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх мотивованими та обґрунтованими, при цьому норми матеріального та процесуального права застосовані вірно.

Також є правильним висновок суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання акту приймання-передачі від 24.07.2000 року недійсним на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, прийняте судом першої інстанції рішення правомірно скасовано апеляційним господарським судом, як таке, що прийняте з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне:

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Посилання касатора на те, що спірний біржовий контракт був предметом розгляду в інших судових спорах, колегією суддів не може бути прийнято до уваги, оскільки скаржником не подано до матеріалів справи доказів того, що спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, розглядався в інших судових справах і з цього приводу є відповідні судові рішення, які набрали законної сили.

Отже, доводи скарги не спростовують зазначених висновків суду апеляційного господарського суду та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 у справі № 19/30/2012/5003 залишити без змін.