18/957/12 Про стягнення боргу за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води - 13.11.2012 Прийняття

У травні 2012 року позивач звернувся з позовом до відповідача, згідно з яким, уточнивши свої вимоги, просив стягнути 442913,68 грн. основного боргу, 207778,66 грн. пені, 2502,22 грн. інфляційних втрат, 1703,79 грн. 3 % річних, а в частині стягнення основного боргу у розмірі 55 000,00 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.07.2012 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 442913,68 грн. основного боргу, 207778,66 грн. пені, 2502,22грн. інфляційних втрат, 1703,79грн. 3 % річних. У частині стягнення 35000,00грн. провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 (колегія суддів у складі: Здоровко Л.М. -головуючий, судді Бородіна Л.І. і Камишева Л.М.) рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2012 у справі № 18/957/12 скасовано частково та прийнято нове рішення, яке викладено у такій редакції: "Стягнути з Товариства на користь Підприємства пеню у розмірі 8572,81грн., інфляційних втрат в сумі 2 502,22грн. та 1703,79грн. 3 % річних. В частині стягнення 477 913,68 грн. основної заборгованості провадження у справі припинити. В іншій частині позовних вимог відмовити".

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати частково постанову апеляційного суду від 05.09.2012 і залишити в силі рішення суду першої інстанції від 12.07.2012 в частині стягнення пені в сумі 207778,66 грн. Скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено апеляційним судом, 10.10.2011 позивачем як постачальником та відповідачем як споживачем був укладений договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 227 (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень споживача до межі розподілу будівель по вул. Великотирнівській, 1, вул. Фрунзе, 12 у м. Полтаві та вул. Комарова, 2а в с. Розсошенці Полтавської області. При цьому межею розподілу є: для будівель по вул. Великотирнівській, 1 - ТК-76 - згідно схеми, яка є невід'ємною частиною даного договору, для будівель по вул. Комарова, 2а - обріз будівлі котельні по пров. Горбанівському, 2; для будівлі по вул. Фрунзе, 12 - спільна система опалення з житловим будинком.

Пунктом 21 Договору передбачено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться у відповідності до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків. Вартість 1 Гкал складає 802,18 грн. (без ПДВ) або 962,62 грн. (з ПДВ) для потреб інших споживачів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з пунктом 22 Договору оплата вартості теплової енергії, спожитої на опалення, визначеної розрахунковим способом в п. 3 Додатку "Розрахунок обсягу теплової енергії", та на підігрів води відповідно до п. 5 Додатку "Розрахунок обсягу теплової енергії", проводиться споживачем плановим платежем до 30 числа поточного місяця. Кінцевий розрахунок вартості спожитої теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виписаного рахунку.

Відповідно до п.23 Договору факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно актом приймання -передачі теплової енергії, який складається сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і Договору.

За змістом п.24 Договору у випадку несплати у вказані в Договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0 % за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% боргу згідно із Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" від 20.05.1999 № 686-ХІ (686-14) , а також стягуються 3 % річних та інфляційні витрати з простроченої суми згідно зі ст. 625 ЦК України.

Пунктом 29 Договору визначено, що Договір укладений для опалення та гарячого водопостачання на період з 01.10.2011 до 30.04.2012, а в частині розрахунків - до їх повного завершення.

Апеляційним судом також встановлено, що за період з 01.01.2012 по 10.04.2012 позивач поставив відповідачу теплову енергію на суму 827 028,68 грн., яка була оплачена відповідачем частково, в сумі 329115,00 грн. У зв'язку з чим несплаченою лишилась сума боргу в розмірі 497 913,68 грн.

В ході розгляду справи, як це встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було сплачено заборгованість за поставлену теплову енергію в сумі 35 000,00 грн.

В той же час, апеляційним судом було встановлено, що відповідач згідно з платіжним дорученням від 25.06.2012 № 4267 сплатив заборгованість у розмірі 442 913,68 грн.

Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача 199 205, 85 грн. пені.

Встановленим по справі обставинам апеляційний суд дав належну оцінку і дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення пені у розмірі 8572,81 грн., інфляційних втрат в сумі 2 502,22 грн. та 1703,79 грн. 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у сумі 199205,85 грн., апеляційний господарський суд, врахувавши вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , обґрунтовано виходив з того, що розмір пені, який визначений сторонами у договорі, не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний.

Аналогічна правова позиція щодо зазначеного питання викладена Верховним Судом України у постанові від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010, в якій зазначено, що договірні правовідносини, які підпадають під дію ч.6 ст. 231, ч.2 ст. 343 Господарського Кодексу України, між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , а отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

постанова апеляційного господарського суду щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 2502,22 грн., 3 % річних у сумі 1703,79 грн., а також щодо припинення провадження у справі в частині стягнення 477913,68 грн. основного боргу, стосовно якого, за висновками суду, між сторонами був відсутній спір, наявним матеріалам справи не суперечить і фактично не оскаржується жодною з сторін.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 у справі № 18/957/12 залишити без змін, а касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" - без задоволення.