Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М.-головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р.та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р.у справі № 5011-69/2570-2012 господарського суду міста Києваза позовом комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання укласти договір в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача не з'явилися;

відповідача: Слюсар М.О. (дов. від 26.12.2011 р.).

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання укласти договір № 1 в редакції від 23.11.2011 р. про списання заборгованості комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. (суддя: Стасюк С.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. (головуючий суддя: Коршун Н.М., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.) апеляційну скаргу комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. у справі № 5011-69/2570-2012 залишено без змін.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р та прийняти нове рішення, яким зобов'язати дочірню компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укласти договір № 1 в редакції від 23.11.2011 р. про списання заборгованості позивача в сумі 2 221 763, 68 грн.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судових рішень порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно з ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.07.2011 р. господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення у справі № 21-5005-5457-2011, яким стягнуто з комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2 221 763, 68 грн., з яких 554 811, 81 грн. пені, 3% річних у розмірі 455 700, 58 грн. та 1 211 251, 29 грн. інфляційних втрат за прострочення заборгованості за договором № 06-09-1453ТЕ-4 від 23.09.2009 р. на поставку природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем.

Пунктом 2.2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) встановлено, що на умовах, визначених цим Законом, підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовим рішенням) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р., і несплачена станом на дату набрання чинності цим законом.

Згідно із п. 2.5 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) списання заборгованості відповідно до цього закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 р. (894-2011-п) затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію (далі -Порядок).

Як встановлено п. 7 Порядку заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нара ховані з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р. і по відношенню до яких розпочата судова проце дура та немає рішення суду, яке набрало законної сили на момент набрання Законом чин ності, визначається договорами, які укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) .

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, позивач 24.11.2011 р. звернувся до відповідача з листом № 3502 "Щодо списання заборгованості", надіславши, також, два примірники проекту договору № 1 про списання заборгованості.

Відповідно до п. 1 проекту договору, у комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради станом на 23.11.2011 р. обліковується в бухгалтерському обліку заборгованість перед дочірньою компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а саме: зі сплати пені у сумі 554 811, 81 грн., 3% річних - 455 700, 58 грн., інфляційні втрати 1 211 251, 29 грн., а всього 2 221 763, 68 грн. Пунктом 2 проекту договору передбачено, що відповідач протягом двох днів без оплатно списує вказану вище заборгованість позивача та протягом трьох днів після спи сання заборгованості надсилає позивачеві повідомлення про суми списаної заборгованос ті, що буде підставою для списання вказаних сум в бухгалтерському обліку позивача. Втім, відповідач на дісланий позивачем проект договору не підписав.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно із ст. 649 ЦК України розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем не надано доказів досягнення між ним та відповідачем домовленості щодо укладення договору в судовому порядку чи наявності попереднього договору.

Поряд з цим, рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21-5005-5457-2011, яким стягнуто з комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2 221 763, 68 грн., з яких 554 811, 81 грн. пені, 3% річних у розмірі 455 700, 58 грн. та 1 211 251, 29 грн. інфляційних втрат за прострочення заборгованості за договором № 06-09-1453ТЕ-4 від 23.09.2009 р. на поставку природного газу, прийнято 07.07.2011 р., тобто, після набрання чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий при родний газ та електричну енергію" (3319-17) . Таким чином, на момент подання позивачем позовної заяви до господарського суду міста Києва зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується зі ст. 115 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як встановлено нормами ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту. Згідно із ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме, вимога про зобов'язання укласти договір про списання заборгованості, яка підлягає стягненню у примусовому порядку на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2011 р. у справі № 21-5005-5457-2011 не передбачений ні ст. 16 ЦК України, ні ст. 20 ГК України.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що відсутні правові підстави для укладення відповідачем із позивачем договору про списання заборгованості комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради у судовому порядку, а тому позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача укласти вказаний договір, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. у справі № 5011-69/2570-2012 залишити без змін.