Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -судді Дерепи В.І.,суддів :Грека Б.М., -(доповідача у справі). Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Данфосс ТОВ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.12 у справі № 47/326 (5011-9/5010-2012 )господарського судуміста Києва за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Данфосс ТОВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергомонтаж" про стягнення суми за участю представників від: позивача Жуков М.О. (дов. від 15.05.12) відповідача Кравчук Ю.Д. (дов. від 08.10.12)

ТОВ з іноземними інвестиціями "Данфосс ТОВ" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Теплоенергомонтаж" про стягнення (з урахуванням уточнення позовних вимог) заборгованості та нарахованих на неї пені, інфляційних та річних в загальній сумі 549 613,21 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. При новому розгляді справи рішенням господарського суду м. Києва від 29.05.12 (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.12 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Сулім В.В., Рєпіної Л.О., Тарасенко К.В.), в позові відмовлено. Судові ати мотивовані тим, що обладнання, оплати якого вимагає позивач, фактично знаходиться у нього, право власності на товар від позивача не перейшло, тому він не має права вимагати оплати непоставленого товару.

Не погоджуючись із рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити, посилаючись на те, що він не вимагав від відповідача повернення товару, тому та обставина, що фактично товар перебуває у позивача, не має принципового значення для вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.07.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДанфоссТОВ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоенергомонтаж" (покупець) укладений договір поставки № 14180-1/08. Згідно умов даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця обладнання, визначене в п.1.2 (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (п. 1.1). Сторони погодили, що за товар, що підлягає поставці за цим Договором, покупець сплачує 1 257 141,48 грн. (п.2.1). Покупець здійснює оплату товару у безготівковій формі шляхом перерахування 100% ціни товару на поточний рахунок постачальника в наступному порядку6 авансований платіж, який має статус завдатку, у розмірі 30% від загальної вартості товару, що становить 377 142,44 грн., сплачується протягом 60 (шістдесяти ) банківських днів з моменту укладання цього договору; після передачі товару покупець сплачує решту його загальної вартості відповідно до графіку платежів, що є невід'ємною частиною Договору (п.4.1). Базисними умовами поставки є EXW м. Київ (Incoterms-2000) (п.5.6).

Судами встановлено, що 19.09.08 позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №3042472 на загальну суму 512 458,80 грн. Оплата отриманого товару відповідачем здійснена частково -в сумі 150 000,00 грн. Вищезазначені обставини сторонами не заперечуються. Втім, 17.03.10 на вимогу представника позивача Алдошина В.Е. товар, поставлений позивачем відповідачу, повернутий позивачу на складське приміщення в м. Гостомель, вул. Леніна, 141, літера Р. Вказані обставини підтверджуються постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 07.12.11 о/у ВДСБЕЗ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

В судовому засіданні Вищого господарського суду представник позивача визнав, що обладнання, стягнення вартості якого є предметом позову, фактично перебуває у володінні позивача, знаходиться на його складі; договору на зберігання цього обладнання між позивачем та відповідачем не існує.

Враховуючи, те, що на момент розгляду справи спірний товар знаходиться у позивача, з урахуванням п.6.4 договору, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів обґрунтованими. Так, відповідно до п. 5.5 договору право власності на товар переходить до відповідача з моменту виконання ним своїх грошових зобов'язань за договором в повному обсязі. Пунктом 6.4 договору визначено, що у випадку прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов'язань більше 1 (одного) місяця позивач має право вимагати у відповідача повернення поставленого товару без компенсації відповідачеві сплачених до цього часу грошових коштів.

Вказані умови договору повністю узгоджуються з вимогами ч. 1 ст. 697 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Тобто, позивач у відповідності до положень п. 6.4 договору та ч. 2 ст. 697 Цивільного кодексу України скористався своїм правом на відмову від договору, оскільки фактично майно (предмет поставки) залишилося у власності та володінні позивача.

Нормами глави 54 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що продавцеві (постачальнику) надано два альтернативні способи захисту свого порушеного права: відмови від договору шляхом повернення продавцеві переданого, але неоплаченого товару з відшкодуванням збитків або вимоги повної оплати поставленого товару з застосуванням штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання. Апеляційний суд цілком вірно вказав, що одночасне застосування вказаних способів захисту є неможливим, оскільки вони є альтернативними одне одному, а відтак, відсутня заборгованість відповідача перед позивачем.

Судами також цілком правомірно відмовлено у стягненні пені, інфляційних та річних, оскільки за змістом ст.ст. 625, 549 Цивільного кодексу України, ці нарахування нараховують на суму заборгованості (суму неналежно виконаного або невиконаного зобов'язання). Оскільки судами встановлена відсутність заборгованості, а тому нарахування пені, інфляційних та річних є неможливим.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данфосс ТОВ" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.12 у справі №5011-9/5010-2012 залишити без змін.