5023/1735/12 Про стягнення коштів за поставлений товар - 24.10.2012 Прийняття

головуючого судді Божок В.С.,суддів Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційних скарг Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків та Іноземного підприємства "Торговий дім "ЄПК-Запоріжжя", м. Запоріжжяна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2012 року у справі господарського суду Харківської областіза позовом Іноземного підприємства "Торговий дім "ЄПК-Запоріжжя", м. Запоріжжя до Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", м. Харків про стягнення коштів

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Щербаков О.В.

Іноземне підприємство "Торговий дім "ЄПК-Запоріжжя" (далі за текстом - ІП "ТД "ЄПК-Запоріжжя") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (далі за текстом -СТГО "Південна залізниця") про стягнення 1 013 758,46 грн. основного боргу, 98 769,63 грн. неустойки, 18 818,67 грн. відсотків, а всього 1 131 346, 77 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.05.2012 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з СТГО "Південна залізниця" на користь ІП "ТД "ЄПК-Запоріжжя" 1 013 758,46 грн. основного боргу, 63 068,27 грн. пені, 24 413,53 грн. 3% річних та судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено та відповідачем визнано факт отримання від постачальника товару та існування грошового зобов'язання з оплати поставленого товару і направлення позивачем претензії про сплату боргу в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України та отримання її відповідачем, а тому вимоги позивача щодо сплати суми основного боргу підлягають задоволенню; крім того, з огляду на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України правомірними є і вимоги в частині стягнення пені та 3% річних.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2012 року рішення господарського суду Харківської області від 30.05.2012 року було скасовано в частині стягнення 150 004, 80 грн. основного боргу, 63 068, 27 грн. пені, 24 413, 53 грн. 3% річних та в цій частині прийнято нове рішення: провадження у справі в частині стягнення 150 004, 80 грн. основного боргу припинено; в частині стягнення 63 068, 27 грн. пені, 3% річних в розмірі 24 413, 53 грн. в позові відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що після порушення провадження у справі відповідач сплатив на користь позивача 150 004, 80 грн., а тому в цій частині провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору; вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних задоволенню не підлягають з огляду на недоведеність та документальну необгрунтованість, оскільки зобов'язання у відповідача з оплати отриманого товару виникло 23.12.2011 року, в той час як відповідно до позовної заяви загальну суму неустойки в розмірі 98 769, 63 грн. позивач визначив станом на 12.12.2011 року; щодо стягнення 3 % річних у задоволенні позовних вимог також необхідно відмовити, оскільки місцевий господарський суд фактично вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача 24 413, 53 грн. -суму значно більшу ніж 18 818, 67 грн., яку просив стягнути позивач.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ІП "ТД "ЄПК-Запоріжжя" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2012 року в частині відмови позивачу у задоволенні прозовних вимог про стягнення неустойки та відсотків та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 88 434, 82 грн. неустойки та 17 686, 47 грн. відсотків, а всього 106 121, 29 грн.

Також не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, державне підприємство "Південна залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в які просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2012 року в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 30.05.2012 року в частині задоволення вимог позивача і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розпорядженням від 23.10.2012 року № 03.08-05/1006 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя -Божок В.С., судді -Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2012 року скасувати в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 30.05.2012 року в частині задоволення вимог позивача і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивача згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів -скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.02.2011 року та 03.06.2011 року сторонами було укладено Договори поставки № П/нх-11133/ню та № П/нх-11890/ню, відповідно до яких постачальник (позивач) зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю (відповідачу) товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 4.2 Договорів покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю (п. 5.1.4. Договорів).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаних договорів позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар на підставі наступних видаткових накладних № 408 від 18.03.2011 року на суму 429 004,80 грн., № 1060 від 04.07.2011 року на суму 325 672,09 грн., № 1360 від 15.08.2011 року на суму 158 863,61 грн., № 1456 від 01.09.2011 року на суму 77 329,61 грн., № 1687 від 11.10.2011 року на суму 114 229,66 грн., № 1822 від 01.11.2011 року на суму 149 227,26 грн., № 226 від 13.02.2012 року на суму 149 431,43 грн. Товар отриманий відповідачем на підставі довіреностей за № 86 від 21.03.2011 року, № 678 від 11.10.2011 року, № 544 від 01.09.2011 року, № 479 від 15.08.2011 року, № 347 від 06.07.2011 року, № 75 від 14.02.2012 року, № 768 від 02.11.2011 року.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять даних про те, що позивачем складались проекти актів прийому-передачі товару чи направлялись проекти цих актів відповідачу для узгодження у відповідності з п. 5.1.4 Договорів, а також відсутні докази направлення відповідачу документів, передбачених п. 4.2 Договорів.

12.12.2011 року ІП "ТД "ЄПК-Запоріжжя" на адресу СТГО "Південна залізниця" було надіслано претензію за № 1918, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити суму боргу у розмірі 1 254 327,03 грн., нараховані штрафні санкції та 3 % річних. Вказану претензію відповідачем отримано 16.12.2011 року.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій у відповідності з положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України дійшли висновку про те, що в даному випадку строк з якого у відповідача виникло зобов'язання з оплати товару слід рахувати з дати отримання претензії 16.12.11 року + 7 днів, тобто з 23.12.2011 року.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд на підставі ст. ст. 509, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України визнав встановленим факт отримання покупцем від постачальника товару та існування грошового зобов'язання з оплати поставленого товару і направлення позивачем претензії про сплату боргу в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України та отримання її відповідачем, а тому вимоги позивача щодо сплати суми основного боргу підлягають задоволенню; крім того, з огляду на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України правомірними є і вимоги в частині стягнення пені та 3% річних.

За результатами здійснення апеляційного перегляду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутність актів прийому-передачі товару, передбачених п. 5.1.4 Договорів, не свідчить про невиконання позивачем саме господарського зобов'язання, а також не свідчить про відсутність у відповідача зобов'язання з оплати отриманого товару, оскільки відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України суттю та змістом договору поставки є передача постачальником визначеного договором товару у встановлені строки у власність покупцю та оплата покупцем цього товару.

Також апеляційний господарський суд зазначив, що видаткові накладні на загальну суму 1 403 758,46 грн. повністю відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , оскільки містять всі необхідні реквізити, посилання на договори, а також зміст та обсяг господарської операції; засвідчені підписом сторін та містять дані щодо осіб постачальника та отримувача.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд на підставі ст. ст. 509, 526, 530, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України дійшов висновку про те, що оскільки після порушення провадження у справі відповідач сплатив на користь позивача 150 004, 80 грн. в цій частині провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору; вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних задоволенню не підлягають з огляду на недоведеність та документальну необгрунтованість, оскільки зобов'язання у відповідача з оплати отриманого товару виникло 23.12.2011 року, в той час як відповідно до позовної заяви загальну суму неустойки в розмірі 98 769, 63 грн. позивач визначив станом на 12.12.2011 року; щодо стягнення 3 % річних у задоволенні позовних вимог також необхідно відмовити, оскільки місцевий господарський суд фактично вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача 24 413, 53 грн. -суму значно більшу ніж 18 818, 67 грн., яку просив стягнути позивач.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, пені та 3 % за невиконання умов договору поставки, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду -доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В порушення вказаних вимог процесуального законодавства, господарські суди попередніх інстанцій зазначивши, що сторонами було укладено два договори поставки, не встановили дійсних прав та обов'язків сторін за кожним з таких договорів, а саме: строк, з якого відповідач повинен був здійснити оплату продукції за кожним з договорів поставки; кількість поставленої продукції за кожним з таких договорів та суму оплати продукції за кожним з таких договорів поставки.

Крім того, апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та 3 % річних не навів правових підстав для такої відмови, а лише вказав на недоведеність таких вимог та їх документальну необгрунтованість, хоча в матеріалах справи міститься розрахунок суми боргу, неустойки та відсотків, якому правової оцінки судом апеляційної інстанції надано не було.

Зазначені обставини не були враховані господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційні скарги ІП "ТД "ЄПК-Запоріжжя" та СТГО "Південна залізниця" підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів -скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.