Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Крим" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" на рішення та на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2012 Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.08.2012 у справі № 5002-22/1255-2012 господарського суду Автономної Республіки Кримза позовом Закритого акціонерного товариства "Новоандріївське" до Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Крим" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" про стягнення 137 719,75 грн.за участю представників сторін:

позивача: Попович Н.О., дов. № 53 від 10.01.2012;

відповідача : Сіріньок О.М., дов. б/н від 28.11.2011;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.10.2012 № 03.07-05/802 для розгляду касаційної скарги у справі №5002-22/1255-2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.10.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Козир Т.П., судді -Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2012 у справі № 5002-22/1255-2012 (суддя Калініченко А.А.) позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.08.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Гоголь Ю.М., судді -Дмитрієв В.Є., Рибіна С.А.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2012 у справі №5002-22/1255-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ДП "Ілліч-Агро Крим" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 01.09.2007 укладено договір оренди майна, за умовами якого Орендодавець передав Орендарю в тимчасове володіння і користування транспортні засоби і сільськогосподарські механізми, ток з устаткуванням, майстерні і склади, виноробний завод з обладнанням, консервний цех з устаткуванням, холодильник з устаткуванням, склад № 1 з устаткуванням, душовий павільйон, насосні станції, іменоване "майно", згідно переліку майна, оформленого як додаток № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, а Орендар зобов'язався оплачувати орендну плату на умовах і в терміни, передбачені цим договором.

Договір укладено строком на 1 рік - до 01.09.2008 (п. 4.1 договору).

Умовами розділу 5 договору визначено орендну плату та порядок розрахунків, зокрема, орендна плата підлягає нарахуванню з момента підписання сторонами акта прийому - передачі майна та нараховується до момента фактичного повернення майна Орендодавцю (п.5.2 договору).

Пунктом 5.6 договору визначено, що Орендар відшкодовує Орендодавцю витрати з оплати земельного податку та інших обов'язкових платежів, які здійснюються орендодавцем, на підставі окремо виставлених орендодавцем рахунків. Відшкодування здійснюється Орендарем протягом 10 днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Орендар зобов'язався, зокрема, своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату, а також оплату, пов'язану з відшкодуванням витрат Орендодавця на оплату земельного податку (п. 7.1 договору).

Судами під час розгляду справи також досліджено та встановлено, що між сторонами укладались додаткові угоди, якими спірний договір оренди продовжувався на новий строк на тих самих умовах до 01.09.2011 (рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2011 у справі № 5002-8/4712-2011, яке набрало законної сили).

Орендодавець на виконання договору передав Орендарю майно, яким останній користувався починаючи з 01.09.2007 по 29.12.2011, про що, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, свідчить акт прийому-передачі майна, датований 29.12.2011.

Орендну плату, відповідно до п. 5.4. договору (у редакції додаткової угоди від 01.09.2008) Орендар зобов'язався вносити у повному розмірі, за кожен місяць, на розрахунковий рахунок Орендодавця, згідно виставленого рахунку.

Господарськими судами досліджено, що позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки-фактури щодо сплати орендних платежів за травень-грудень 2011 рік. Втім, як встановлено судами, вказані рахунки-фактури відповідачем не сплачені, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати за користування орендованим майном за період з 01.05.2011 по 29.12.2011 в сумі 120 000,00 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми пені, 3% річних, інфляційних втрат та витрат на утримання земельної ділянки.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з положень ст.ст. 526, 549, 625, 627, 797 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 797 ЦК України, плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що як суд першої так і суд апеляційної інстанцій, повно перевіривши доводи сторін та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, правильно визначили спірні правовідносини сторін, вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права, в результаті дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості та витрат на утримання земельної ділянки.

Що стосується нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені (ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 9.1 договору), 3% річних та інфляційних втрат (ч. 2 ст. 625 ЦК України), то суди попередніх інстанцій, перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань, дійшли мотивованого та вірного висновку про задоволення позовних вимог також і в частині стягнення зазначених нарахувань.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та другої інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Крим" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.08.2012 у справі №5002-22/1255-2012 -без змін.