Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2012 у справі № 8пн/5014/496/2012 господарського суду Луганської областіза позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська" до Осинівської сільської ради Новопсковського району Луганської областітреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Головне управління Держкомзему у Луганській області; 2. Відділ Держкомзему у Новопсковському районі Луганської областіза участюПрокурора Новопсковського району Луганської області про визнання права власності на земельні ділянкиза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 2: повідомлений, але не з'явився;

прокуратури: Лук'яненко В.В., ст.прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 000496 від 25.07.2012;

Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.04.2012 у справі №8пн/5014/496/2012 (суддя Середа А.П.) позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Манжур В.В., судді -Будко Н.В., М'ясищев А.М.) рішення Господарського суду Луганської області від 23.04.2012 у справі №8пн/5014/496/2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, СТОВ Агрофірма "Закотненська" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Відзиви від третіх осіб на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

На підставі рішення Новопсковської районної ради народних депутатів від 22.04.1994, колгоспу ім.Шевченка виданий Державний акт на право колективної власності на землю від 27.01.1995 ІІ-ЛГ № 000127, згідно якого власнику землі передано у колективну власність 3001,5 га землі в межах згідно з планом для сільськогосподарського використання.

Згідно виписки з протоколу № 3 зборів уповноважених членів КСП ім.Шевченка від 03.12.1996, вирішено провести паювання земель колективної власності КСП ім.Шевченка з видачею сертифікатів на право отримання земельної долі (паю) у грудні 1996 року та паювання майна колективної власності КСП.

Колгосп ім.Шевченка був реорганізований в КСП ім.Шевченка, діяльність якого була в подальшому припинена, у зв'язку з визнанням його банкрутом, про що, як зазначено судами, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 14.06.2006 внесений відповідний запис.

Між громадянами -співвласниками майна, яке, як вказано судами попередніх інстанцій, належить їм на праві спільної часткової власності (члени КСП ім.Шевченка) (Продавці) та СТОВ Агрофірма "Осинівська" (Покупець) 03.02.2004 укладено договір купівлі-продажу майна № 1, яке знаходиться у спільній частковій власності, за умовами якого Продавець продав, а Покупець купив майно загальною вартістю 606957,00 грн., зазначене у додатку № 2 до договору.

Господарськими судами попередніх інстанції досліджено, що згідно протоколу від 30.09.2009 на загальних зборах СТОВ Агрофірма "Осинівська" прийнято рішення про приєднання до СТОВ "Агрофірма "Закотненська".

09.02.2010 виконавчий комітет Осинівської сільської ради Новопсковського району прийняв рішення №№ 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, якими визнав за СТОВ Агрофірма "Закотненська" право власності на об'єкти нерухомого майна (тваринницький комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул. Підгорна, буд.72-а; комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул. Совєтська (вул. Радянська), буд.69-ж; комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул. Совєтська (вул. Радянська), буд.69-в; комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул. Совєтська (вул. Радянська), буд.69-г; нежитлова будівля за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул.Совєтська (вул. Радянська), буд.69-д; комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Осинове, вул. Совєтська (вул. Радянська), буд.69-е; комплекс за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с. Ікове, вул. Миру, буд.23; нежитлова будівля (контора) за адресою: Луганська область, Новопсковський район, с.Осинове, вул.Совєтська (вул.Радянська), буд.69) та вирішив видати свідоцтва про право власності.

На виконання зазначених рішень радою видано свідоцтва про право власності на кожен з вищеназваних об'єктів нерухомого майна, державну реєстрацію чого здійснено 11.05.2010.

25.06.2010 Осинівською сільською радою прийнято рішення № 62/43 "Про надання в оренду земельних ділянок", відповідно до якого СТОВ Агрофірма "Закотненська" надано в оренду земельні ділянки загальною площею 162110 м2, на яких розташовані вказані вище об'єкти нерухомого майна, на виконання якого, між Осинівською сільською радою (Орендодавець) та СТОВ Агрофірма "Закотненська" (Орендар) укладено відповідні договори оренди земельної ділянки терміном на 1 рік кожен.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як вірно визначено попередніми судовими інстанціями, позивач зазначив, що разом з правом власності на вищезгадані об'єкти нерухомого майна, також перейшло право власності на земельні ділянки, на яких вони розташовані, в зв'язку з чим останній просив відповідача надати відповідні роз'яснення, однак відповідач заперечив автоматичне виникнення у позивача права власності на спірні земельні ділянки.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено дотримання ним процедури оформлення права власності на спірні земельні ділянки, а посилання на положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України є помилковими, оскільки згадані положення права не передбачають автоматичного набуття права власності на земельну ділянку поза встановленою процедурою.

Крім того, суд зазначив про недоведеність позивачем порушення відповідачем його прав та інтересів або загрози їх порушення, а також відсутність доказів виникнення у позивача права власності на спірні земельні ділянки в силу ст.ст. 125, 126 ЗК України.

Приписи ст. ст. 13, 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (254к/96-ВР) і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 142 - 145 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності на земельну ділянку.

Отже, правочини, які тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Стаття 116 ЗК України встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) , або за результатами аукціону.

Згідно з п. 34 ст. 26 та п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення права власності на нерухоме майно) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято (п. 2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 14 (v0014600-11) ).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Зважаючи на вказане, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначився про відсутність доказів дотримання позивачем повної процедури оформлення права власності на спірні земельні ділянки.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що спірні земельні ділянки не відносяться до сільськогосподарських угідь, а тому є несільськогосподарськими та не підлягали паюванню.

Також, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на п. 14 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , оскільки судами не встановлено віднесення спірних земельних ділянок до статутного капіталу позивача.

Однак, дане порушення не призвело до прийняття неправильного рішення по суті позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом другої інстанції обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2012 у справі № 8пн/5014/496/2012 - без змін.