Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Воліка І.М., Коваленко С.С., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову від 24.07.2012 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 6-12/89-10-2772 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитрус Дискаунт" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюмонт-Укр Сауз" провизнання договору недійсним та стягнення 98 000,00 грн.В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідача ОСОБА_5 (дов. від10.01.2012 № б/н);третьої особине з'явились; Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.10.2012 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя -Волік І.М., судді -Коваленко С.С., Дунаєвська Н.Г.

У червні 2010 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Цитрус Дискаунт" (надалі -ТОВ "Цитрус Дискаунт") звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.) про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2010, укладеного між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_4 -недійсним; стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі, що становить 78000, 00 грн. та стягнення моральної шкоди у сумі 20000,00 грн. (з урахуванням зави про доповнення позовних вимого від 01.07.2010 вих. № 697).

Справа розглядалась неодноразово.

За результатами останнього судового розгляду, рішенням господарського суду Одеської області від 20.04.2012 у справі № 6-12/89-10-2772 (суддя: Никифорчук М.І.), у задоволенні позову ТОВ "Цитрус Дискаунт" відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 (колегія суддів: Ярош А.І., судді -Разюк Г.П., Петров М.С.), апеляційну скаргу ТОВ "Цитрус-Дискаунт" задоволено частково; рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2012 у справі № 6-12/89-10-2772 скасовано; позов ТОВ "Цитрус-Дискаунт" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, стягнення збитків у розмірі 78000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. -задоволено частково; визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2010, укладений між ТОВ "Цитрус-Дискаунт" та ФОП ОСОБА_4; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус-Дискаунт" збитки у розмірі 78000,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Цитрус-Дискаунт" державне мито в розмірі 865,00 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236,00 грн. Крім цього, апеляційну скаргу ТОВ "Цитрус-Дискаунт" на ухвалу господарського суд Одеської області від 20.04.2012 -задоволено; ухвалу господарського суд Одеської області від 20.04.2012 про поворот виконання рішення суду по справі № 6-12/89-10-2772 -скасовано; стягнути з ФОП ОСОБА_4. на користь ТОВ "Цитрус-Дискаунт" судовий збір за подачу апеляційних скарг в розмірі 1878,00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач - ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2011 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2012 по справі № 6-12/89-10-2772 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції в порушення ст. 4-2, 43 ГПК України, не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а також судом невірно застосовані норми матеріального права, зокрема ст. ст. 202, 203, 230 Цивільного кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Позивач та третя особа у судове засідання касаційної інстанції не з'явились про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень від 01.06.2010, укладеного між ТОВ "Цитрус Дискаунт" (Орендар) та ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) (надалі -Договір оренди), за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати за плату Орендареві у строкове користування, а Орендар зобов'язався прийняти нежитлове приміщення загальною площею 94,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1); вступ Орендаря у володіння та користування приміщенням наступає з дати підписання сторонами Акту передання-приймання приміщення (п. 2.1.). 01.06.2010 між сторонами підписаний Акт прийому-передачі приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ТОВ "Цитрус Дискаунт" про визнання цього договору недійсним заявлені на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, мотивовані укладенням його під впливом обману, оскільки ФОП ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного договору не повідомила орендаря про наявність діючого договору оренди № 104 від 01.02.2007, укладеного між ТОВ "Євросеть Юг" та ФОП ОСОБА_4 на 35 місяців, тобто до 01.08.2010, тому позивач вважає, що відповідач ввела його в оману щодо відсутності обтяжень по приміщенню, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, ТОВ "Цитрус Дискаунт" на підставі частини 2 ст. 230 Цивільного кодексу України просило стягнути з ФОП ОСОБА_4 збитки у сумі 78000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., спричинені позивачеві у зв'язку з вчиненням ним під впливом обману оспорюваного правочину.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, з урахуванням умов Договору оренди № 104 від 01.09.2009, Додаткової угоди до нього від 31.05.2010 (про розірвання договору оренди № 104 від 01.09.2007 з 31.05.2010), Акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 31.05.2010, встановив відсутність підстав, передбачених законом, і зокрема частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним Договору оренди від 01.06.2010, оскільки позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не надав належних та допустимих доказів щодо умислу орендодавця ввести його в оману та неможливості користуватися орендованим майном, а також знаходження орендованого за оспорюваним правочином майна у іншого орендаря -третьої особи (ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз", який є правонаступником ТОВ "Євросеть Юг"), що свідчить про відсутність хибних відомостей щодо предмету оренди та обставин правочину. З огляду того, що частина 2 ст. 230 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування збитків у разі визнання правочину недійсним, місцевий господарський суд відмовив і у задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Апеляційний господарський суд, повторно переглядаючи справу, не погодився з такими висновками посилаючись на те, що місцевим господарським судом не повно встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи по суті, оскільки не надано належної правової оцінки листу в.о. начальника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 03.06.2011 № 17122/9/10-104, з якого вбачається, що у ТОВ "Евросеть Юг" зареєстрований реєстратор розрахункових операцій у крамниці-салоні за адресою: АДРЕСА_1, та згідно Звітів про використання РРО до СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ТОВ "Євросеть Юг" здійснював господарську діяльність за зазначеною адресою у період з 01.06.2010 по 20.08.2010. Знаходження ТОВ "Евросеть Юг" за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується також Реєстраційним посвідченням № НОМЕР_1 від 11.03.2010 про реєстрацію РРО Марія 301 МТМ, заводський № ВЖ5400006253, фіскальний номер НОМЕР_1.

Також, згідно Акту № 43/15-4/34221315/2 від 11.02.2011 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 04.02.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 04.02.2011" судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Евросеть Юг" змінило назву на ТОВ "Дюмонт-Укр Сауз" відповідно до рішення засновників ТОВ "Евросеть Юг". При цьому з Довідки доданої до Акту № 43/15-4/34221315/2 від 11.02.2011 (Додаток № 2) вбачається, що в ході позапланової виїзної перевірки працівникам СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі було надано, зокрема, Договір оренди № 104 від 01.09.2007 нежитлового приміщення, укладений з ФОП ОСОБА_4, відповідно до якого орендодавець передає орендарю (ТОВ "Евросеть Юг") у тимчасове платне користування нежиле приміщення -торговий павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору -35 місяців. Мета використання -здійснення роздрібної торгівлі, розміщення магазину. На підставі угоди від 20.08.2010 до Договору оренди нежитлового приміщення № 104 від 01.09.2007 зазначений договір призупиняє дію з 20.08.2010. Згідно акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 20.08.2010 до Договору оренди приміщення № 104 від 01.09.2007 орендар повернув орендодавцю орендоване приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

За встановленого апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо знаходження спірного об'єкту оренди станом на 01.06.2010 в оренді у іншої юридичної особи - ТОВ "Евросеть Юг", яка на підставі договору оренди № 104 від 01.09.2007 здійснювала господарську діяльність в орендованому позивачем приміщенні до 20.08.2010, а відтак відповідач - ФОП ОСОБА_4, укладаючи Договір оренди від 01.06.2010 з ТОВ "Цитрус Дискаунт", ввела останнього в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності щодо обтяження об'єкта оренди правами інших осіб. Вказані обставини мали істотне значення для волевиявлення позивача укладати (чи не укладати) договір оренди.

Встановивши обставини справи щодо введення позивача в оману щодо обтяження об'єкта оренди правами інших осіб, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог про визнання Договору оренди від 01.06.2010 недійсним на підставі частини 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Також, приймаючи до уваги документальні докази на підтвердження розміру збитків ТОВ "Цитрус Дискаунт" (договір від 01.06.2010 між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_6, договір від 02.06.2010 між ТОВ "Цитрус Дискаунт" та ФОП ОСОБА_7, угоди про дострокове розірвання цих договорів, платіжні доручення на перерахування штрафних санкцій в сумі 30000,00 грн. та 9000,00 грн.), з посиланням на положення ст. ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224, частини 1 ст. 225 Господарського кодексу України, та встановлений факт порушення ФОП ОСОБА_4 зобов'язання, наявність причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками позивача та вини відповідача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених ТОВ "Цитрус Дискаунт" вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_4 збитків у подвійному розмірі -78000,00 грн. (39000 х 2).

В частині стягнення моральної (немайнової) шкоди, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що позивачем не доведено належними доказами заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним.

У відповідності до вимог ст. 230 Цивільного кодексу України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення для справи. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. З цього вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману і сам факт обману.

Апеляційним судом неправомірно взято до уваги як належний доказ підтвердження знаходження на переданих в оренду позивачеві площах ТОВ "Евросеть Юг", лист та акт ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, оскільки судом апеляційної інстанції так достовірно і не встановлено, чи є це одне й те саме приміщення чи інше, з огляду того, що площа переданого позивачеві в оренду приміщення, не співпадає з площею приміщення, яке передане в оренду ТОВ "Евросеть Юг".

При цьому укладаючи спірний договір оренди та приймаючи орендоване приміщення в користування позивач в Акті приймання-передачі від 01.06.2010 підтвердив відсутність в орендованому приміщенні третіх осіб, чим, як вірно зауважено місцевим господарським судом, спростовується посилання позивача про обтяження об'єкту оренди на момент укладення оспорюваного договору правами третіх осіб.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У вирішенні спорів про визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, суди виходять з того, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману представника однієї сторони другою стороною і наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом, у таких випадках, принагідно розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Факт обману доводиться зацікавленою (потерпілою) стороною.

Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту введення його в оману відповідачем при укладенні спірного договору або наявності у орендодавця такого наміру, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору оренди недійсним.

Ненадання позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України доказів, підтверджуючих введення позивача в оману при укладенні оспорюваного договору оренди та відсутності можливості використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, а також відсутність в акті прийому-передачі орендованого майна зауважень щодо обтяження такого майна правами третіх осіб, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, місцевим господарським судом прийнято правильне по суті рішення про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі, яке, і підлягає залишенню в силі.

Згідно з частиною першою статті 49 ГПК України судовий збір у справі покладається на позивача (ТОВ "Цитрус Дискаунт").

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 2011 у справі № 6-12/89-10-2772 скасувати.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2012 у справі № 6-12/89-10-2772 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитрус Дискаунт" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 980,00 грн. судового збору сплаченого за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитрус Дискаунт" до Державного бюджету України додатково 751,10 грн. за перегляд справи в касаційній інстанції.

Доручити господарського суду Одеської області видати накази на виконання даної постанови та здійснити поворот виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 у справі № 6-12/89-10-2772, відповідно до ст. 122 ГПК України.