Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді Євсікова О.О.,суддів Акулової Н.В., Алєєвої І.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р. (головуючий суддя: Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А., Пашкіна С.А.) на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2012 р. (суддя Романенко А.В.) у справі № 5028/5/18/2012 Господарського суду Чернігівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена" до Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" про стягнення 3.642.818,78 грн.

за участю представниківпозивачаМалишенко О.М.,відповідачаРоменець М.О.,

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2012 у справі №5028/5/18/2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р., позов задоволено повністю.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, матеріали справи скерувати для нового розгляду до господарського суду Чернігівської області.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди помилково визнали належними доказами ряд накладних, які за твердженням скаржника, підписані невідомими особами. Також, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена" як постачальником та Публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Домобудівник" як покупцем укладено договір поставки № 42/П/11 від 16.01.2011 р.

За даним договором постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника покупцеві та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити вказаний товар (п. 1.1 договору).

Відповідно до пункту п. 2.1 договору передача товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником.

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором: боржнику було відпущено товар на загальну суму 4.604.596,34 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Факт прийняття відповідачем поставленого товару підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та їх частковими оплатами відповідачем.

Відповідно до п. п. 6.1-6.3 Договору покупець зобов'язаний виконати повну оплату кожної партії товару згідно з накладними постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового або готівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Під час здійснення платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату договору, рахунку-фактури, видаткової накладної. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надійшла на поточний рахунок постачальника.

Відповідачем грошові зобов'язання за договором не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 3.642.818,78 грн. (з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару та зменшення, у зв'язку з цим, розміру позовних вимог).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт поставки товару відповідачу та наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними та частковими оплатами товару, переданого за такими накладними.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що видаткові накладні містять всі необхідні реквізити, в тому числі і підпис уповноваженої особи, яка відпустила товар та штамп підприємства позивача. Крім того, як встановлено апеляційним господарським судом, видаткові накладні № 01024603 від 24.10.2011 р., № 01024602 від 24.10.2011 р., №01024559 від 21.10.2011 р., № 01023307 від 12.10.2011 р., № 01023310 від 12.10.2011 р., №01023516 від 13.10.2011 р., № 01031202 від 23.12.2011 р. підписані тією ж особою, що і накладні № 01019199 від 02.09.2011р., № 01020074 від 12.09.2011 р. та № 01022052 від 29.09.2011 р., які були беззаперечно оплачені відповідачем.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з доводами скаржника стосовно того, що видаткові накладні, на підставі яких з відповідача було стягнуто заборгованість за поставлений товар, не містять підпису уповноваженої особи та підписані невідомими особами, та підписи на накладних на отримання товару і на довіреностях не співпадають.

Положеннями ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 (v0004600-12) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічна правова позиція міститься і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.11.2006 N01-8/2651 (v2651600-06) .

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 30.12.2004р. № 144/5 (z0061-05) головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видаткові накладні № 01024603 від 24.10.2011, № 01024602 від 24.10.2011, № 01024559 від 21.10.2011, № 01023307 від 12.10.2011, № 01023310 від 12.10.2011, № 01023516 від 13.10.2011, № 01031202 від 23.12.2011 підписані тією ж особою, що і накладні №01019199 від 02.09.2011, № 01020074 від 12.09.2011 та № 01022052 від 29.09.2011, які були оплачені відповідачем.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо того, що відповідачем не доведена необхідність призначення почеркознавчої експертизи.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач протягом розгляду справи в місцевому та апеляційному суді так і не надав власного контррозрахунку суми боргу, а також будь-яких інших доказів на підтвердження його заперечень проти позову.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, в тому числі і щодо надання оцінки видатковим накладним, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р. у справі № 5028/5/18/2012 -без змін.