Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.-головуючого, Бакуліної С.В., Грейц К.В. за участю представників: позивача ОСОБА_4, адв.свідоцтво НОМЕР_1, договір від 27.08.2012 р. відповідача ОСОБА_5, дов. від 15.07.2012 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року у справі № 23/100 Господарського суду Донецької областіза позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_7 до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 про стягнення 194000 грн. заборгованості

30.06.2011 року Фізична особа -підприємець ОСОБА_7 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 194000 грн. заборгованості, посилаючись на невиконання зобов'язань по оплаті наданих послуг з перевезення вантажу за договором перевезення, приписи статей 179, 180, 307 Господарського кодексу України, статей 15, 525, 626, 627, 628, 908 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що сторони договору не досягли згоди з усіх його істотних умов, у зв'язку з чим договір є неукладеним; позивачем пропущено позовну давність для захисту порушеного права, визначену частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України; поданий позов підписано невстановленою особою.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.04.2012 року (суддя Матюхін В.І.) позов задоволено; з відповідача на користь позивача стягнуто 194000 грн. основного боргу, 1940 грн. витрат по оплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року (судді: Скакун О.А. - головуючий, Колядко Т.М., Принцевська Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати; прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 63246,83 грн., а у решті позовних вимог відмовити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме: всупереч статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України судами не виконано вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2011 року та є обов'язковими під час нового розгляду справи; правові висновки господарських судів не відповідають наявним у справі доказам та не ґрунтуються на необхідних доказах; доводи та докази, надані відповідачем, не розглянуто судами, не мотивовано причини їх відхилення; судами порушено статтю 526 Цивільного кодексу України щодо умов виконання зобов'язання та не враховано частину 2 статті 219 Господарського кодексу України.

Відповідач письмовий відзив по суті касаційної скарги не надіслав, позивач не скористалися правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що 01.01.2009 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (Перевізник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був укладений договір на перевезення і завантаження вантажів, відповідно до пункту 1.1 якого Перевізник (позивач по справі) зобов'язується доставити наданий до перевезення вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а Замовник (відповідач по справі) зобов'язується сплатити за перевезення встановлену в цьому договорі плату.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2009 року; якщо за місяць до закінчення строку договору ні одна з сторін не повідомила про свій намір припинити договір, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах (пункти 5.1 та 5.2 договору). Оскільки сторони не надали суду доказів припинення строку дії договору, суди визначили, що строк дії договору від 01.01.2009 року був продовжений до 31.12.2010 року.

Найменування, кількість і строки перевезення визначаються заявками, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).

Вартість перевезення визначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 3.1); оплата проводиться не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунку на оплату за перевезення, підтвердженого ТТН за відповідний період (пункт 3.3).

В доповнення до умов договору від 01.01.2009 року сторони підписали специфікацію погодження ціни на перевезення вантажу за лютий 2009 року.

Також господарські суди встановили, що на виконання взятих на себе за договором від 01.01.2009 року зобов'язань позивач протягом 2009-2010 років здійснив завантаження і перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 864 065,65грн., у тому числі у 2009 році -на 330 253,00грн., у 2010 році -на 533 812,65грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:

- актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 20.01.2009, № 45 від 30.09.2009, № 49 від 31.10.2009, № 54 від 30.11.2009, № 61 від 31.12.2009, № 5 від 31.01.2010, № 13 від 28.02.2010, № 20 від 31.03.2010, № 33 від 30.04.2010, № 37 від 31.05.2010, № 47 від 30.06.2010, № 59 від 31.07.2010, № 69 від 31.08.2010, № 76 від 30.09.2010, № 88 від 31.10.2010, № 96 від 30.11.2010, № 105 від 31.12.2010;

- товарно-транспортними накладними за періоди: 01.01.2010 -31.01.2010, 01.02.2010 -28.02.2010, 01.03.2010р. -31.03.2010, 01.04.2010 -30.04.2010, 01.05.2010 -31.05.2010, 01.06.2010 -30.06.2010, 01.07.2010 -31.07.2010, 01.08.2010 -31.08.2010, 01.09.2010 -30.09.2010, 01.10.2010 -31.10.2010;

- товарно-транспортними накладними за вересень-грудень 2010 року: №№ 078232, 078230, 078236, 078237, 078239, 078244, 078243, 078246, 078153, 078151, 078157, 078155, 078250, 078160, 078163, 078166, 078170, 0178174, 078173 за вересень 2010р., №№ 121958, 121953, № 123004, 123000, 123006, 123008, 123011, 123009, 123038, 123039, 123040, 123030, 123032, 123031, 123036, 123035, 123034, 123043, 123041, 123047, 123044, 123045, 123051, 123049, 123029, 123026, 123028, 123017, 123022, 123015, 123049, 123051, 123041, 123043, 123044, 123047, 123045, 123038, 123040, 123039, 123034, 123036, 123035, 123031, 123032, 123030, 123020 за жовтень 2010р., №№ 123055, 123052, 123054, 123055, 123054, 123052, 123059, 123057, 123059, 123071, 123072, 123071, 123074, 123075, 123081, 123082, 123066, 123065 за листопад 2010р., №№ 123071, 123068, 123075, 123074, 123078, 123080, 123081, 123077, 123083, 123084, 123088, 123086, 123090, 078188, 078197, 078200, 078199, 078204, 016627, 016626, 016628, 078204, 016631, 078219, 016693, 016694, 078277, 079229, 078227.

Таким чином, за встановленими судами обставинами справи на момент розгляду спору в рахунок наданих за договором від 01.01.2009 року послуг відповідачем оплачено 666 885,64 грн.; невиконаними залишилися зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати рахунків № 90 від 31.10.2010 року, № 98 від 30.11.2010 року та № 108 від 31.12.2010 року, № 78 від 30.09.2010 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 194 000,01грн.

Претензію № 6 від 27.04.2011 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості у вищевказаному розмірі, у відповіді на яку б/н від 10.05.2011 року відповідач визнав наявну заборгованість та просив позивача розглянути питання погашення цієї заборгованості поетапно; позивач своєї згоди на погашення заборгованості частинами відповідачеві не дав.

Судами вказано, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу за отримані послуги в повному обсязі

Судова колегія зазначає, що за статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення, а загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативним актами та правилами, що видаються відповідно до них; за статтею 59 Закону України "Про автомобільний транспорт" суб'єкти підприємницької діяльності, що мають ліцензії та здійснюють перевезення, є перевізниками вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у розумінні цього Кодексу визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Перевезення вантажів (тобто, їх фактичне переміщення) здійснює, зокрема, автомобільний вантажний транспорт.

За визначеннями, що містяться у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", юридична або фізична особа, що замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів є замовником транспортних послуг, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату є послугою з перевезення. До внутрішніх перевезень вантажів відноситься також комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, зокрема, завантаження та розвантаження транспортних засобів, транспортно-експедиційні послуги (стаття 47 Закону).

Пунктами 11.5-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (z0128-98) , передбачено, що товарно-транспортна накладна на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписується замовником (вантажовідправником) в кількості не менше 4 екземплярів, що засвідчуються його підписами, печаткою, підписуються водієм (експедитором); третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом (за необхідності печаткою) вантажоодержувача, залишаються у перевізника.

Водночас за змістом частини 4 статті 306, статті 316 Господарського кодексу України, статті 929 Цивільного кодексу України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, що полягає у здійсненні комплексу заходів, що супроводжують процес перевезення, та надає транспортному експедитору статусу суб'єкта відносин перевезення вантажів як непрямого учасника процесу перевезення вантажу.

В межах виконання послуг з організації перевезення вантажів експедитор може укласти від свого імені чи від імені клієнта договір перевезення вантажу (абзац 2 частини 1 статті 316 Господарського кодексу України). Також відповідно до пункту 3.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (z0128-98) , договір про перевезення вантажів може укладатися перевізником із посередницьким підприємством.

Визначений наведеним вище законодавством, а також статтею 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перелік послуг, здійснюваних експедитором в межах транспортного експедирування, не передбачає надання експедитором безпосередньо послуг з перевезення вантажів, натомість перевізник може виконувати обов'язки експедитора (частина 2 статті 929 Цивільного кодексу України), що, однак, не змінює його статусу як перевізника у послугах з безпосереднього переміщення вантажів.

За статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор є суб'єктом господарювання, стороною договору транспортного експедирування, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; водночас перевізник є самостійним учасником транспортно-експедиторської діяльності як особа, що взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює правовідносини між перевізником та експедитором.

Вказуючи на правову природу укладеного сторонами справи договору як договору експедирування в розумінні статті частини статті 929 Цивільного кодексу України, господарські суди наведеного не врахували та не навели у судових рішеннях умов договору, зміст яких відповідав би істотним умовам договору транспортного експедирування (визначали б обов'язок однієї сторони (експедитора) за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу).

Водночас на підставі товарно-транспортних накладних, виписаних вантажовідправником, підписаних водієм, засвідчених вантажоодержувачем, господарськими судами достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано, що позивач надав транспортні послуги, виконавши перевезення вантажів; вказані послуги, як і пов'язаний з ним комплекс допоміжних операцій, прийнято відповідачем на виконання укладеного договору, про що складено двосторонні здачі-приймання робіт (надання послуг); даними актами, підписаними відповідачем без будь-яких зауважень, визначено також розмір плати/ за надані послуги; узгоджену сторонами плату за надані послуги відповідач сплатив частково.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про прийняття наданих за договором послуг відповідачем та їх вартість та зводяться до переоцінки належно встановлених судами обставин справи щодо неоплачених рахунків за надані послуги.

Також судом апеляційної інстанції вірно відхилено доводи відповідача щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах з мотивів вчинення ним 10.05.2011 року дій, які свідчать про визнання боргу за спірним договором; також з огляду на зміст складених товаросупровідних документів слід зазначити про відсутність підстав для застосування положень частини 5 статті 315 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок довести належним та допустимими доказами обставини, на які вони покликаються в підтвердження своїх вимог та заперечень; виходячи з предмету поданого позову позивачу належало довести такі необхідні складові цивільного правопорушення, наслідком якого є відшкодування збитків, як неправомірність поведінки відповідача (в чому саме полягає невиконання, неналежне виконання ним договору транспортного експедирування), розмір майнових втрат, причинний зв'язок між цими майновими втратами та неправомірною поведінкою відповідача.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, належно відобразивши це в судових рішеннях та з урахуванням статті 33 Господарського процесуального кодексу України дійшли вірних висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права не змінюють правильності висновків, викладених у судових рішеннях при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судами не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи, з огляду на що підстав для скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року у справі № 23/100 Господарського суду Донецької області та рішення Господарського суду Донецької області від 19.04.2012р. залишити без змін.