Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

на рішення господарського суду Харківської області

від 07.12.2011 року

та постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 06.02.2012 року

у справі № 5023/9200/11

господарського суду Харківської області

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком"

про стягнення коштів у розмірі 4123,30 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

В листопаді 2011 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком" неустойки у розмірі 4123,30 грн. за період з червня 2011 року по вересень 2011 року у зв'язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.2011 року (суддя Прохоров С.А..), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2012 року (судді: Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Камишева Л.М.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 12 грудня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Велтон.Телеком", правонаступником якого внаслідок виділення та перейменування є Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток Телеком"(орендар-відповідач), укладено договір оренди № 3036/2006, за яким орендодавець передав орендарю в строкове платне користування нерухоме майно -нежитлове вбудоване приміщення площею 13,64 м2, розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57, що знаходиться на балансі Вищого професійного училища № 107 м. Донецька (балансоутримувач), відповідно до акта приймання-передачі.

Договір укладено з 12.12.2006 року по 07.12.2007 року (п.10.1 договору).

Згідно п. 10.6 договору, у разі відсутності заяви про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Пунктом 5.7 договору передбачено зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані у випадку припинення або розірвання договору.

Припинення дії договору оренди № 3036/2006 від 12.12.2006 року встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 року по справі № 16/112пн, що набуло законної сили, та згідно з яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задоволено, зобов'язано ТОВ "Восток Телеком" повернути балансоутримувачу -Вищому професійному училищу № 107 м. Донецька орендоване майно - нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 13,64 кв. м, розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57 за актом приймання-передачі в місячний термін з дня набрання рішенням чинності в зв'язку із своєчасним повідомленням орендаря - Донбаської філії ТОВ "ТК "Велтон.Телеком" про відмову в пролонгації договору оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

20.10.2011 року позивач листом за вих. № 11-06-03-10328 повідомив відповідача про необхідність сплати неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за договором оренди за період з червня 2011 року по вересень 2011 року в розмірі 4123,30 грн. (заборгованість з неустойки за період до червня 2011 року стягнута іншим судовим рішенням).

Вимоги позивача мотивовані безпідставним перебуванням відповідача у приміщенні після припинення дії договору, внаслідок чого заборгованість останнього по неустойці, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасну передачу орендованого майна, склала 4123,30 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що положення частини 2 статті 785 ЦК України мають застосовуватись до спірних правовідносин з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України. При цьому, суд послався на те, що факт припинення дії договору оренди з грудня 2008 року встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 року по справі 16/112пн. Позовні вимоги про стягнення неустойки за час прострочення повернення орендованого майна пред'явлені за період з червня 2011 року по вересень 2011 року. Враховуючи норми ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і те, що договір оренди не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш ніж 6-ти місячний граничний термін, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Через відсутність в нормах ч. 2 ст. 785 ЦК України посилання (в розумінні ч.6 ст. 232 ГК України) стосовно іншого чіткого строку нарахування неустойки у випадку прострочення повернення орендованого майна орендодавцю більш як на 6 місяців, та можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди, апеляційний господарський суд, погодившись з висновками господарського суду першої інстанції зазначив, що нарахування неустойки має узгоджуватися з нормою ч. 6 ст. 232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-то, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) . Аналогічні норми щодо обов'язку орендаря повернути орендодавцю орендоване майно закріплені і в частині 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Разом з тим, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі, що виключає можливість застосування шестимісячного та річного строків нарахування, встановлених частиною шостою статті 232 ГК України та пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, оскільки нормами закону (частина друга статті 785 ЦК України) встановлено нарахування неустойки за весь час прострочення.

З огляду на те, що законодавством, яке регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, висновок судів попередніх інстанцій про зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України не ґрунтуються на вимогах закону.

Відтак, висновки господарських судів про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленого розміру неустойки за період червня 2011 року по вересень 2011 року, тобто з обмеженням строку її нарахування є сумнівними та не відповідають статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки норми даної статті передбачають право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за весь час користування річчю.

Таким чином, судові інстанції припустились порушення вимог частини 1 статті 47 ГПК України (1798-12) щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України.

Згідно статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вимоги статті 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5- 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2012 року у справі № 5023/9200/11 та рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011 року у справі № 5023/9200/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.