Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мирошниченка С.В., суддів Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 та на рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі № 5023/9333/11 господарського суду Харківської області за позовом Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" про стягнення 300 614,82 грн.та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" до Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про визнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Чміль В.В.;

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2012 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Медуниця О.Є.), відмовлено у задоволенні первісного позову Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (надалі скаржник/ НАК "Украгролізинг") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" (надалі відповідач/ ТОВ "Агро-Інвест") про стягнення 300 614,82 грн.; зустрічний позов ТОВ "Агро-Інвест" до НАК "Украгролізинг" про визнання договору недійсним задоволений.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на прийняті у даній справі судові рішення звернулася НАК "Украгролізинг"; просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову -відмовити; підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору за первісним позовом є вимога НАК "Украгролізинг" до ТОВ "Агро-Інвест" про стягнення 300 614,82 грн., з яких, 130 819,09 грн. розмір основного боргу, 6 692,33 грн. пеня, 8 654,47 грн. втрати від інфляції, 3 612,39 грн. 3% річних, 150 836,64 грн. збитків.

Обґрунтовуючи підстави первісного позову, НАК "Украгролізинг" посилається на те, що у зв'язку з невиконанням ТОВ "Агро-Інвест" своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009 щодо сплати лізингових платежів, предмет лізингу за вказаним договором був достроково повернутий ТОВ "Агро-Інвест" (лізингоодержувач) НАК "Украгролізинг" (лізингодавцю), про що складений акт приймання-передачі від 06.05.2010; водночас, до повернення предмету лізингу за лізингоодержувачем рахувалась заборгованість зі сплати лізингових платежів, комісії за організацію поставки техніки; крім того, умовами договору передбачено, що у разі дострокового припинення дії договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю збитки.

Предметом зустрічного позову є вимога ТОВ "Агро-Інвест" визнати недійсним договір фінансового лізингу, оскільки з боку товариства він був підписаний неуповноваженою особою.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та визнаючи недійсним договір фінансового лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009, укладений між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій погодилися із доводами ТОВ "Агро-Інвест" щодо відсутності повноважень директора вказаного товариства на вчинення відповідних дій, оскільки, зокрема, відповідно до діючої на момент укладення спірного договору редакції статуту, директор мав право вчиняти правочини на суму до 30 000,00 грн. без рішення загальних зборів цього товариства, водночас, оспорюваний договір укладено на суму, що значно перевищує 30 000,00 грн., а рішень загальних зборів щодо уповноваження директора на його укладення не приймалось.

Роблячи відповідні висновки, суди попередніх інстанцій керувалися статутом ТОВ "Агро-Інвест", ст.ст. 92, 203, 207, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 17, 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст. 47 Закону України "Про господарські товариства", роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із такими висновками судів попередні інстанцій в частині розгляду зустрічного позову, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Згідно з ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про, зокрема, склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з преамбули оспорюваного правочину, директор ТОВ "Агро-Інвест" ОСОБА_5, укладаючи договір фінансового лізингу діяв на підставі статуту ТОВ "Агро-Інвест".

Відповідно до статуту ТОВ "Агро-Інвест" у редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину (із змінами від 06.11.2007), директор товариства мав право, зокрема, самостійно вчиняти правочини та чинити юридичні дії від імені товариства, окрім правочинів, сума яких перевищує 30 000,00 грн., та правочинів, предметом яких є відчуження будь-яким чином основних фондів товариства; такі правочини вчиняються директором виключно за рішенням загальних зборів учасників товариства.

В той же час, як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, вартість зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич" №973, який є предметом лізингу за оспорюваним правочином, становить 730 000,00 грн., що значно перевищує встановлений статутом ліміт суми правочину, який може укладати директор без рішення загальних зборів учасників товариства.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення доводів НАК "Украгролізинг" про схвалення ТОВ "Агро-Інвест" оспорюваного договору фінансового лізингу, що полягає у прийнятті товариством зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич" №973 у лізинг та сплаті платежів за договором фінансового лізингу, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Перевищення представником особи своїх повноважень при вчиненні правочину не є беззаперечною підставою для визнання недійсним такого правочину у судовому порядку у разі його подальшого схвалення особою від імені якої діяв представник.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ст. 92 ЦК України).

В той же час, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, по-перше, НАК "Украгролізинг", укладаючи спірний договір в преамбулі якого зазначено, що особа (директор), яка представляє контрагента (ТОВ "Агро-Інвест") на підставі статуту останнього, за звичаями ділового обороту, мала б перевірити його повноваження, що є неможливим без ознайомлення із змістом статуту, в якому як раз і містяться обмеження щодо суми правочинів, які може вчиняти директор без рішення загальних зборів ТОВ "Агро-Інвест"; по-друге, прийняття у лізинг зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич" №973 за актом приймання-передачі від 18.09.2009, так само як і повернення предмету лізингу із лізингу за актом приймання-передачі від 06.05.2010, не може свідчити про схвалення ТОВ "Агро-Інвест" оспорюваного договору фінансового лізингу, оскільки вказані акти підписані директором ТОВ "Агро-Інвест" ОСОБА_6, як і оспорюваний договір; по-третє, здійснювані за договором платежі, а саме, 2500,00 грн. (комісія згідно з договором №20-09-202бпл від 0.07.2009), 45 622,60 грн. (частина комісії за організацію поставки техніки, яка була перерахована на прохання директора ТОВ "Агро-Інвест" ОСОБА_6. в рахунок погашення заборгованості по лізинговим платежам по раніше укладеним договорам) проводились виключно директором ТОВ "Агро-Інвест" ОСОБА_6, а тому також не можуть свідчити про схвалення самим товариством оспорюваного правочину.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про вчинення директором ТОВ "Агро-Інвест" оспорюваного правочин без належних на те повноважень, що є правовою підставою для визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно з приписами частини 3 статті 207 Господарського кодексу України враховуючи зміст орендних відносин, визнання договору оренди недійсним та його припинення відповідно до відбувається на майбутнє, якщо майно за таким договором було передано орендарю в користування.

Крім того, правова позиція щодо визнання договорів оренди недійсними на майбутнє висловлена у постанові Верховного Суду України у справі №7/85/4/68-81, та зазначено, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, позаяк використання майна -"річ" безповоротна і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, а тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Визнаючи договір оренди недійсним, суди повинні в мотивувальній частині судового рішення серед іншого встановити обставини виконання договору сторонами, визначити момент, з якого спірний договір визнається недійсним та припиняється, а в резолютивній частині рішення зазначити про недійсність спірного договору та момент, з якого він визнається недійсним (з моменту укладення чи з моменту набрання рішенням суду законної сили).

В той же час, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині рішення про визнання договору фінансового лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009 недійсним на майбутнє, не зазначив про це в резолютивній частині рішення, що має наслідком викладення судом касаційної інстанції абзацу третього резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у даній справі щодо визнання вказаного договору недійсним із зазначенням моменту, з якого він визнається недійсним, а саме, на майбутнє.

Стосовно розгляду судами попередніх інстанцій первісного позову НАК "Украгролізинг" до ТОВ "Агро-Інвест" про стягнення грошових коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вказувалося вище, предметом первісного позову є вимоги НАК "Украгролізинг" про стягнення з ТОВ "Агро-Інвест" заборгованості зі сплати лізингових платежів до фактичного повернення предмету лізингу за актом приймання-передачі від 06.05.2010, пені, інфляційних втрат, 3% річних, збитків у зв'язку з достроковим припиненням договору фінансового лізингу.

Як вбачається із мотивувальної частини рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у даній справі, підставою для відмови у задоволенні первісного позову став висновок про визнання договору фінансового лізингу недійсним; інші обставини, щодо, зокрема, сплата ТОВ "Агро-Інвест" лізингових платежів до повернення майна із лізингу за актом приймання-передачі від 06.05.2010, умови договору щодо наслідків дострокового припинення спірного договору, тощо, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не досліджувалися та не перевірялися.

Водночас, із цим погодитися неможливо, оскільки як вказувалося вище, договори такого роду визнаються недійсними на майбутнє, а відтак, відмова у задоволенні вимог, які виникли до визнання такого договору недійсним з підстав його недійсності не може вважатися правильною та розцінюється судом касаційної інстанції як передчасна.

В той же час, враховуючи обмежені повноваження суду касаційної інстанції щодо неможливості встановлювати нові обставини справи, досліджувати та переоцінювати докази, тощо, зроблений судами попередніх інстанцій висновок про відмову у задоволенні первісного позову з підстав недійсності договору фінансового лізингу, не може бути ані підтриманий судом касаційної інстанції, ані спростований, оскільки дослідження підстав первісного позову потребує встановлення обставин, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, а тому, судові рішення, прийняті у даній справі в частині розгляду первісного позову, підлягають скасуванню з передачею справи у вказаній частині на новий розгляд до господарського суду Харківської області, під час якого, необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити та з'ясувати підстави первісного позову і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 та рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 в частині відмови у задоволенні первісного позову Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Абзац третій резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 змінити та викласти в наступній редакції: "Визнати недійсним договір прямого лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (код ЄДРПОУ: 30401456) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" (код ЄДРПОУ: 32797012) на майбутнє".

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 та рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 залишити без змін.