Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової -головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивача ОСОБА_4 -довіреність від 29.08.2011 р.відповідачів ОСОБА_5 -довіреність від 30.01.2012 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" на постанову від 06.02.2012 р. Київського апеляційного господарського судуу справі № 11/5026/2696/2011 господарського суду Черкаської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" про стягнення 74358,66 грн.

У жовтні 2010 року ПАТ "Київський річковий порт" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Сумитрансбудсервіс" про стягнення з відповідача 62 638,00 грн. основного боргу, 3 164,14 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 853,40 грн. 3% річних, 6703,02 грн. пені та судові витрати, посилаючись на приписи статей 526, 530, 549, 610-12, 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між ВАТ "Київський річковий порт" (правонаступником якого є позивач) та ТОВ "Сумитрансбудсервіс" договору про надання послуг № 8-42/10 від 10.09.2010 р та додаткової угоди до нього від 11.09.2010 р. позивачем було надано відповідачу послуги на суму 140 000,00 грн., про що свідчить акт виконаних робіт № 928008 від 28.09.2010 р., проте, відповідачем кошти сплачені не були внаслідок чого утворилась заборгованість, на яку за період з 06.10.2010 р. по 31.09.2011 р. позивачем нараховано штрафні санкції відповідно до пункту 4.2 договору, а також інфляційні та 3 % річних, претензія про сплату яких залишена без задоволення.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 27.10.2011 р. прийнято справу до провадження та призначено до розгляду, а ухвалою від 17.11.2011 р. задоволено клопотання сторін, справу передано за підсудністю до господарського суду Черкаської області, який ухвалою від 01.12.2011 р. прийняв справу до провадження.

14.12.2011 р. ТОВ "Сумитрансбудсервіс" подало до суду клопотання, в якому просило на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності, посилаючись на те, що в силу частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають із перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

ПАТ "Київський річковий порт" у запереченнях на клопотання відповідача просив відмовити у його задоволенні вказуючи на те, що за укладеним між сторонами договором позивач надав послуги з перевезення, вивантаження з суден, зберігання та навантаження піску річкового на автотранспорт, і вказаний договір є змішаним, а в силу норм законодавства в даному випадку застосовується трирічний строк позовної давності визначений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.12.2011 р. (суддя Довгань К.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 8-42/10 від 10.09.2010 р. є договором перевезення, за умовами якого позивач виконав свої зобов'язання, а відповідач в установлені строки -протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку -фактури, який був йому направлений 28.09.2010 р., кошти не сплатив.

Проте, посилаючись на частину 5 статті 315 Господарського кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку щодо спливу позовної давності, що застосована судом на підставі норм статті 267 Цивільного кодексу України.

За апеляційною скаргою ПАТ "Київський річковий порт" Київський апеляційний господарський суд (судді: Сулім В.В., Корсакова Г.В., Рєпіна Л.О.) переглянувши рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.02.2012 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "Київський річковий порт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема вказавши, що між сторонами було укладено змішаний договір, який поєднує умови різних за суттю договорів: договору перевезення, договору зберігання, договору виконання розвантажувальних робіт, а відтак, на думку заявника касаційної скарги, судами безпідставно поширено на правовідносини, що виникли з цього договору спеціальний строк позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сумитрансбудсервіс" просило залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення, вказуючи на правомірність висновків судів стосовно того, що укладений договір є договором перевезення та обґрунтованість застосування спеціальної позовної давності.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 10.09.2010р. між ПАТ "Київський річковий порт" (правонаступником якого є позивач) (виконавець) та ТОВ "Сумитрансбудсервіс" (замовник) було укладено договір про надання послуг № 8-42/10, предметом якого відповідно до пункту 1.1 є зобов'язання замовника доручити, а виконавця прийняти на себе зобов'язання по наданню послуг, а саме: перевезення за маршрутом вказаному у пункті 1.3. цього договору до місця призначення піску річкового (надалі - вантаж), вивантаження вантажу з суден, зберігання його на території рейду Б протягом 60 днів та навантаження на автотранспорт замовника (далі -послуги), в терміни, узгоджені сторонами, та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору загальна кількість вантажу, складає 10000 тонн (+/-10%).

Перевезення вантажу здійснюється виконавцем за маршрутом: Ново-Українське родовище (Київська область, Обухівський район) м. Київ, вул. Промислова, 4 (рейд Б) ( пункт 1.3 договору).

Згідно пункту 3.3 договору оплата за послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця передоплатою у розмірі 100% від вартості послуг на підставі рахунку-фактури виконавця протягом 5 банківських днів, з моменту його виставлення, якщо інше не встановлено додатковими угодами до цього договору. Платежі по даному договору є здійсненими з моменту надходження повної суми платежу на поточний рахунок виконавця згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до пункту 4.2 договору за прострочення розрахунків за надані послуги згідно з п. 3.3 даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період заборгованості за кожен день прострочки.

У випадку, якщо зі спірних питань стосовно цього договору сторони не дійшли взаємної згоди шляхом переговорів, такі спори вирішуються у судовому порядку згідно діючого законодавства України (п.6.1 договору).

Згідно пункту 7.4 договору всі додатки, зміни, доповнення до цього договору є невід'ємною його частиною та будуть чинними у випадку належного їх оформлення: письмовій форм, підписані сторонами та скріплені печаткою.

Судами також встановлено, що 11.09.2010 р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору про зміну ціни на товар, згідно пункту 1 якої пункти 3.1 та 3.2 договору було викладено у наступній редакції:

" 3.1. Оплата за послуги здійснюється по узгодженим між сторонами договірним цінам. Вартість послуг за одну тонну становить 20,00 грн. в.т.ч. ПДВ 3,33 грн.

3.2. Загальна орієнтована вартість послуг на момент підписання даного договору складає 200000,00 грн. в тому числі ПДВ -33333,33 грн."

Здійснюючи судовий розгляд справи судами було встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги по перевезенню, вивантаженню з суден, зберігання та навантаження піску річкового на автотранспорт на загальну суму 140 000,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 928008 від 28.09.2010 р., підписаного обома сторонами.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 928026 від 28.09.2010 р. для оплати послуг.

Відповідач свої зобов'язання за даним договором виконав не належним чином та не провів розрахунку, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи дійшли висновку, що господарські зобов'язання між сторонами виникли з моменту укладання договору № 8-42/10 від 10.09.2010 р., який за своєю правовою природою є договором перевезення.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такий висновок судів є передчасним, оскільки зроблений без врахування відповідних норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Загальні положення перевезення визначені у статті 908 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі статтею 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Правове регулювання річкового перевезення, зокрема, здійснюється згідно чинних на час розгляду справи Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР 15.10.1955 року (v1801400-55) , Правил перевезень вантажів у прямому водному сполученні річкового і морського пароплавства СРСР, затверджених Наркомом річного і морського флоту 17.07.1941 року, та Правил перевезень пасажирів і багажу в прямому водному сполученні на судах річкового і морського флоту СРСР, затверджених 23.06.1940 року.

Річкові порти та пристані як учасники перевізного процесу здійснюють операції із приймання, завантаження, вивантаження, короткострокового зберігання і видачі вантажу, зокрема і вантажу в контейнерах, а також операції, пов'язані із перевезенням пасажирів та багажу. Залежно від роду операцій, що здійснюють порти та пристані, вони поділяються на: а) пасажирські - виконують операції, пов'язані із відправленням і прибуттям пасажирів і прийманням та видачею багажу; б) вантажні - виконують операції із приймання вантажів до перевезення, завантаження, вивантаження і видачі вантажів; в) об'єднані - виконують операції як із пасажирських, так і з вантажних перевезень. (пункт 42 СВВТ СРСР).

Особливістю здійснення річкового перевезення є наявність у перевізника річкових транспортних засобів, тобто суден. Представником річкового перевізника є капітан судна.

Зі змісту вищевказаних приписів законодавства, зокрема, статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. При цьому, для укладення договору застосовується система єдиного документа.

Залежно від виду документа розрізняють:

а) систему накладної, яка застосується майже на всіх видах транспорту;

б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;

в) систему чартеру, яка застосовується на морському, річковому і повітряному транспорті.

У деяких випадках вказані системи можуть бути комбіновані. До інших перевізних документів також відносять дорожню відомість, вагонний лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення.

Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей. Перевізник має право, проте не зобов'язаний, перевіряти достовірність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов'язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред'явлення претензій та позовів.

Проте, матеріали справи вказаних доказів не містять.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства, судам насамперед необхідно було, на підставі належних доказів визначених приписами чинного законодавства, встановити обставини стосовно того які фактично правовідносини виникли між сторонами у справі на підставі договору від 10.09.2010 р., а також встановити правовий статус сторін у цих правовідносинах, які склалися між ними, а відтак й наявність, чи навпаки відсутність, підстав для застосування спеціальної позовної давності згідно норм частини 5 статті 315 Господарського кодексу України.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 316 Господарського кодексу України послуги пов'язані з перевезенням можуть надаватися за договором транспортного експедирування.

Вказаною нормою визначено, що договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу (436-15) .

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012 р. у справі № 11/5026/2696/2011 та рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2011р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.