Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,

за участю представників: позивача –

відповідача –Чібічьяна О.Р.

розглянувши касаційну скаргу Державної судноплавної компанії "УКРТАНКЕР" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 до Державної судноплавної компанії "УКРТАНКЕР" про стягнення 42046,47 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення 29500 грн. основного боргу, 9216,28 грн. інфляційних, 2190,18 грн. 3% річних, 1140,01 грн. пені за укладеним договором №01/08-06 від 28.08.2006 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14 вересня 2011 року (суддя Меденцев П.А.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 29500 грн. основного боргу, 9216,28 грн. інфляційних, 2190,18 грн. 3% річних, 1140,01 грн. пені, судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2011 року рішення суду скасоване. Позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 29500 грн. боргу, 2190,18 грн. 3% річних, 9216,28 грн. інфляційних, судові витрати. В решті частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, скаржник просить її скасувати і прийняти нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2006 року між сторонами у справі був укладений договір №01/08-06, за умовами якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання по підготовці та складанню податкової, статистичної звітності замовника (відповідача); по підготовці та складанню необхідних реєстрів бухгалтерського та податкового обліку замовника; по підготовці та складанню первісної документації, необхідної для здійснення діяльності замовника (відповідача).

Відповідно до п.2.1 вказаного договору оплата послуг, вказаних в п.1.1 договору, здійснюється замовником до 5 числа поточного місяця та складає 2000 грн. на місяць.

Пунктом 4.3 укладеного договору передбачено, що замовник зобов’язаний здійснити повний розрахунок з виконавцем за виконані ним послуги, у відповідності з п.2.1 даного договору.

Крім того, згідно п.6.5 договору за кожний день прострочення платежу замовник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті, якщо інше не обумовлено додатковою угодою сторін.

На виконання умов укладеного договору позивачем за період з червня місяця 2008 року по березень місяць 2009 року були надані відповідачеві передбачені умовами укладеного договору послуги на загальну суму 29500 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (а.с.18-27).

Як правильно було встановлено апеляційним господарським судом при розгляді справи, за отримані від позивача послуги в сумі 29500 грн. відповідач не розрахувався, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, з підписаного між сторонами у справі акту звірки взаєморозрахунків, який міститься в матеріалах справи (а.с.17) вбачається факт наявності заборгованості відповідача в розмірі 29500 грн.

Тому, розмір боргу відповідача перед позивачем становить суму 29500 грн. і обгрунтовано постановою апеляційного господарського суду стягнутий з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача 9216,28 грн. збитків від інфляції за час прострочення платежу та 2190,18 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тому, що стосується відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1140,01 грн., колегія суддів погоджується із обґрунтуванням постанови апеляційного господарського суду, який при вирішенні даного питання виходив із того, що судом першої інстанції необгрунтовано задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1140,01 грн. пені, розрахованої позивачем за період з 25.12.2010 року по 25.05.2011 року, оскільки при нарахуванні пені позивачем не було взято до уваги положень ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо застосування шестимісячного строку при її нарахуванні.

За таких обставин, оскаржувана постанова відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2011 року залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.