Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1., дов. № 120-08/169 від 30.12.2011;

відповідача: ОСОБА_2., дов. № 119/10 від 26.12.2011;

Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.03.2012 № 03.07-05/216 у зв’язку з перебуванням на лікарняному судді Гольцової Л.А., з метою недопущення затягування касаційного перегляду справи, для розгляду касаційної скарги у справі № 42/197 Господарського суду міста Києва, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя –Іванова Л.Б. (доповідач), судді –Губенко Н.М., Євсіков О.О.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2011 у справі № 42/197 (суддя Паламар П.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Михальська Ю.Б., судді –Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2011 у справі № 42/197 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Азот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПАТ "Азот" (Покупець) та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) 28.01.2011 укладений договір № 111-211-06/11-49 поставки природного газу, за умовами якого Постачальник зобов’язався поставити Покупцеві природний газ, а останній –прийняти та оплатити його вартість на умовах договору.

Предметом позовних вимог, як правильно зазначено судами, позивач визначає невідповідність спірного договору ст. 203 ЦК України, оскільки договір укладений особою, яка не мала повноважень на його укладення. В обґрунтування позовних вимог, позивач послався, що договір від імені відповідача підписаний заступником директора з питань газопостачання ОСОБА_3, який вийшов за межі повноважень, визначених установчими документами відповідача; спірний договір укладений без дозволу уповноваженого органу та з порушенням статуту, в силу чого, підлягає визнанню недійсним.

Зі змісту ст. 712 ЦК України вбачається, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 655 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.).

Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

При вирішенні справи місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено умови, викладені в п. 6.7.5 Статуту відповідача, а саме, що виключно після письмового погодження із Засновником (НАК "Нафтогаз України"), ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" вчиняються такі правочини, як правочин, сума якого перевищує сто мільйонів гривень, крім договору реалізації природного газу.

Попередніми судовими інстанціями з’ясовано та досліджено, що спірний договір від імені відповідача підписаний Заступником директора з питань газопостачання Слепканем С.П., який діяв на підставі довіреності від 10.01.2011 № 5/10, якою, в свою чергу, уповноважено останнього підписувати від імені ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" договори реалізації (купівлі-продажу, постачання) природного газу .

Судами досліджено та правомірно встановлено, що оскільки спірний договір за своєю правовою природою є договором реалізації, за яким відбувається зміна власника природного газу, то вказані вище обмеження дієздатності відповідача не стосуються укладення спірного договору, а тому під час укладення саме цього договору, представник відповідача діяв в межах, наданих йому повноважень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Беручи до уваги вказане вище, суди першої та апеляційної інстанції дійшли мотивованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами першої та другої інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані рішення попередніх інстанцій прийняті у відповідності до норм статті 43 ГПК України з всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2011 у справі №42/197 - без змін.