Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

У вересні 2010 року ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") про стягнення 168 119,89 грн. заборгованості за договором на транспортування природного газу №119В-704 від 28.12.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року рішення місцевого господарського суду від 08.11.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Судові рішення мотивовані недоведеністю та необгрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2009 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (виконавець) та Дочірнім підприємством "Нафтогазмережі" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (замовник) укладено Договір № 119В-704 про транспортування природного газу для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів Чернівецької та Вінницької областей з протоколом розбіжностей до нього, відповідно до умов якого, виконавець протягом 2010 року зобов’язався здійснити транспортування природного газу від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення –газорозподільних станцій, в тому числі для Чернівецької області в об’ємі 18838,000 тис. м3 та Вінницької області - 34292,130 тис. м3, а замовник –прийняти та оплатити надані послуги протягом місяця, наступного за звітним.

Строк дії договору встановлений з 1 січня до 31 грудня 2010 років в частині надання послуг з транспортування природного газу, в частині проведення розрахунків за послуги –до їх повного здійснення (пункт 11.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, тариф на транспортування 1000 м3 газу по магістральних трубопроводах ДП "Укртрансгаз" становить 22,30 грн., ПДВ - 4,46 грн., а всього 26,76 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що п остановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 1 березня 2010 р. № 198 було внесено зміни до тарифів на транспортування природного газу, встановлено тариф для ВАТ "Вінницягаз" у розмірі 25,50 грн., тариф для відповідача зменшений з 22,30 грн. до 1,80 грн.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 168 119,89 грн. вартості наданих послуг з транспортування природного газу за договором у березні 2010 року в обсязі 5 494,114 тис. куб.м. за тарифом на рівні 25,50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що оскільки новий тариф сторонами додатковою угодою до договору не погоджувався, тому підстави для його застосування при розрахунку вартості послуг відсутні.

Проте, такий висновок суду є невірним з огляду на наступне.

Сторони договору, у п.5.2 встановили, що та риф на послуги з транспортування газу змінюється за рішенням Національної комісії регулювання електроенергетики України. У випадку зміни тарифу, новий тариф є обов’язковим для сторін за даним договором з моменту введення його в дію. Зміна тарифу оформлюється додатковою угодою до даного договору.

Відповідно до приписів ст. 632 ЦК України, у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи), які встановлюються або регулюються уповноваженим органом державної влади.

Національна комісія регулювання електроенергетики України, відповідно до Указу Президента України від 21.04.1998 року №335/98 "Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України" (335/98) є постійно діючим державним органом, який своїми рішеннями встановлює тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, що постачається споживачам України. Рішення НКРЕ, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що до даного договору застосовуються ціни (тарифи), які встановлюються або регулюються уповноваженим органом державної влади та є обов'язковими для його сторін з моменту введення їх в дію незалежно від волевиявлення сторін договору. Відповідно з цим, суд апеляційної інстанції вірно спростував висновки суду першої інстанції про недопустимість односторонньої зміни умов договору щодо зміни тарифу та безпідставність позовних вимог, оскільки такий висновок місцевого суду не враховує особливість укладення договорів, сторонами яких є особи, що здійснюють діяльність на ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 1 березня 2010 р. № 198 (v0198227-10) було внесено зміни до тарифів на транспортування природного газу та встановлено тариф для ВАТ "Вінницягаз" у розмірі 25,50 грн., тариф для відповідача зменшений з 22,30 грн. до 1,80 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що постановою НКРЕ №198 від 01.03.2010 року (v0198227-10) , чинною на момент надання позивачем послуг у березні 2010 року, встановлено тариф з транспортування природного газу на рівні 25,50 грн. для ВАТ "Вінницягаз", колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції що застосування цього тарифу до господарської діяльності ДП "Нафтогазмережі" для якої встановлено тариф на рівні 1,80 грн. є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував те, що предметом позовних вимог є спір про стягнення заборгованості за надані послуги по транспортуванню природного газу за договором, розмір якої визначається виходячи із кількості поставлених обсягів газу та вартості цих послуг.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до наявних у справі актів здачі - прийомки послуг по транспортуванню газу від 14.07.2010 року (складеного позивачем) та від 15.07.2010 року (складеного відповідачем), обсяг газу, транспортування якого позивач здійснив у березні 2010 року, становить 5494,114 тис. куб.м. Крім того, матеріали справи містять копії платіжних доручень відповідача про оплату ним у березні 2010 року вартості послуг, отриманих від позивача за спірним договором.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що встановивши відсутність спору між сторонами щодо об'ємів газу, транспортування якого здійснив позивач у березні 2010 року, апеляційний господарський суд усунувся від встановлення розміру вартості наданих позивачем у спірний період послуг та, відповідно, наявності чи відсутності заборгованості за цей період.

Відповідно до приписів ст. 1117, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи повноваження касаційної інстанції, а також те, що судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання про оплату відповідачем вартості наданих позивачем послуг у березні 2010 року, то колегія суддів приходить до висновку про скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи, суду слід врахувати вищевикладене, перевірити доводи позивача та відповідача, повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку та, в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року у справі №37/434 скасувати.

Справу №37/434 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.