Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2010 у справі №Б-50/208-10 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанські вторресурси 1" за заявою боржника на підставі ст.ст. 6, 7, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 16.08.2011 у справі №Б-50/208-10 (суддя: Усатий В.О.) боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, зобов’язано ліквідатора здійснити відповідні дії.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 (судді: Шевель О.В., Білоусова Я.О., Пуль О.А.) постанову господарського суду Харківської області залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом другої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розгляд справи №Б-50/208-10 відкладався з 20.03.2012 на 27.03.2012.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю Куровського С.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом за ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд першої інстанції виходив з того, що неплатоспроможність боржника підтверджується документально, боржник не здійснює підприємницьку діяльність та неспроможний задовольнити кредиторські вимоги, то у суду є підстави для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Харківський апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції та залишив постанову господарського суду Харківської області від 16.08.2011 без змін.

Але з такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувані постанови суду першої та апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам не відповідають.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом (1798-12) з урахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Згідно із статтею 1 Закону під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до статті 22 Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у випадках, передбачених цим Законом (2343-12) . До таких випадків належить, зокрема, наявність клопотання комітету кредиторів про введення процедури ліквідації у процедурі розпорядженням майном боржника (частина 8 статті 16 Закону).

Тобто, за загальною процедурою банкрутства на стадії розпорядження майном місцевий господарський суд може прийняти постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на підставі відповідного клопотання комітету кредиторів.

ТОВ "Слобожанські вторресурси 1" подано заяву про порушення провадження у справі про його банкрутство з огляду на те, що підприємство має заборгованість перед бюджетом, заборгованість зі страхування, заборгованість по заробітній платі, короткострокову кредиторську заборгованість по кредитам банків. Підприємство не здійснює підприємницької діяльності, що на думку боржника робить не можливим розрахунки з кредиторами за рахунок підприємницької діяльності.

Активи підприємства складаються з основних засобів на загальну суму 108000,00 грн., незавершене будівництво на суму 186100,00 грн., виробничі запаси на загальну суму 787,500 грн., дебіторська заборгованість за роботи, послуги 40300,00 грн., інша 34700,00 грн., залишок грошових коштів на рахунку 2, 56 грн.

ТОВ "Слобожанські вторресурси 1" прийшов до висновку про необхідність порушення провадження у справі про банкрутство на підставі власносного аналізу господарської діяльності, додавши до заяви на підтвердження неплатоспроможності баланс підприємства за останній звітний період, довідку із банку, договір купівлі-продажу, специфікації, договори поставки, видаткові накладні, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2011 на засіданні комітету ТОВ "Слобожанські вторресурси 1" прийнято рішення про обрання головою комітету кредиторів ПАТ "Банк Таврика" та про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання ТОВ "Слобожанські вторресурси 1" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, господарський суд першої інстанції виходив з того, що "ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини".

У той же час положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.

Відповідно, і встановлений Законом про банкрутство (2343-12) трьохмісячний строк починає свій відлік після пред’явлення виконавчих документів до виконання до державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження.

Виходячи з положень вказаного Закону про банкрутство (2343-12) , процедура банкрутства випливає з виконавчого провадження.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки неплатоспроможності боржника або загрози його неплатоспроможності, оскільки неможливо встановити строк невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що наявність загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли оплата вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання зобов'язань перед іншими кредиторами, може мати місце лише у випадку конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні. Отже, про загрозу неплатоспроможності боржника, яка є підставою для ініціювання справи про банкрутство, свідчить неможливість задоволення вимог кредиторів виключно у виконавчому провадженні.

Отже, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

У даному випадку до заяви боржника не додані документи в підтвердження загрози його неплатоспроможності, як цього вимагає частина 2 статті 7 Закону про банкрутство (рішення суду про стягнення заборгованості, судові накази, постанови про відкриття виконавчого провадження тощо).

Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, Харківський апеляційний господарський суд на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув та не надав їм оцінки.

За таких обставин, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 та постанову господарського суду Харківської області від 16.08.2011 у справі про банкрутство ТОВ "Слобожанський вторресурси 1" не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 та постанову господарського суду Харківської області від 16.08.2011 у справі №Б-50/208-10 скасувати.

Справу №Б-50/208-10 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.