Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів" про визнання Держкомрезерву кредитором, зобов'язання Ліквідаційної комісії підприємства внести Держкомрезерв до реєстру вимог кредиторів ДП ДАК "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів"; зобов'язання останнього повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 6,800 тонн, пшеницю 5 класу у кількості 6,570 тонн, відходи пшениці 3 класу у кількості 109,793 тонн, відходи пшениці 4 класу у кількості 101,776 тонн та відходи жита групи "А" у кількості 4 тонни.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.05.2011 року (суддя Закуріна М.К.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року (головуючий суддя Бандура Л.І., судді Бойко Л.І., Величко Т.А.), позовні вимоги задоволено.

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною Доповідач: Волковицька Н.О.

скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 17.05.2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 33, 34, 43, 81 Господарського процесуального кодексу, в зв’язку з чим прийнято неправильне рішення.

Зокрема позивачем не надані, а судом не досліджені докази, які підтверджують зобов’язання відповідача зберігати відходи, які утворились в результаті підробки зерна.

Крім того, відповідач не може включити позивача в реєстр кредиторів, оскільки вимоги останнього заявлені в натурі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 05.08.1999 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є позивач, та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів" укладено договір № 250 про відповідальне зберігання, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву без надання права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно пункту 2.1. договору позивач визнає зберігачу природні втрати матеріальних цінностей при зберіганні, а також нестачі понад природні втрати, спричинені покращенням якості, на підставі актів зачистки, затверджених Державною хлібною інспекцією та зменшення кількості продукції на ці втрати та нестачі.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що зберігач зобов’язаний приймати матеріальні цінності до державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, створити необхідні умови та забезпечити належне їх зберігання, самостійно проводити освіження та заміну матеріальних цінностей, надолужувати нестачі й втрати майна одноіменними цінностями такої ж якості негайно після виявлення нестач і витрат.

Договір набуває чинності з часу його підписання і діє до видання Комітетом розпоряджень-нарядів на відпуск матеріальних цінностей державного резерву, що зберігаються в повному обсязі (пункт 9.1. договору).

Судами також встановлено, що 29.08.2005 року сторонами укладено аналогічний договір № Юр-2зб/318-2005 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву з терміном дії протягом усього часу зберігання матеріальних цінностей (пункт 7.3. договору).

Пунктом 2.4. договору встановлений обов'язок зберігача відшкодувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрати, нестачі або пошкодження.

На виконання умов вказаних договорів на відповідальне зберігання ДП ДАК "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів" за відповідними приймальними актами передано пшеницю 3-го, 4-го та 5-го класу, а також жито групи "А".

21.10.2008 року контрольно-ревізійним відділом Південного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України проведено планову перевірку наявності, якісного стану, обліку та звітності, умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву, які знаходились на відповідальному зберіганні ДП ДАК "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів", якою встановлено, що на підприємстві відсутні: пшениця третього класу в кількості 6,8 тон; пшениця п’ятого класу в кількості 6,57 тон; відходи пшениці третього класу в кількості 109,793 тон; відходи пшениці четвертого класу в кількості 101,776 тон та відходи жита групи "А" в кількості 4 тон, про що складено відповідний акт.

У зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ДП ДАК "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів", Держкомрезерв України звернувся до ліквідаційної комісії підприємства з вимогою про визнання кредиторських вимог щодо повернення відповідачем матеріальних цінностей до державного резерву, проте останньою відмовлено у включенні позивача до реєстру вимог кредиторів (лист № 01-03/78 від 23.01.2011 року).

Отримавши 05.03.2011 року вказаний лист ліквідаційної комісії, Держкомрезерв України в місячний строк згідно частини 3 статті 112 Цивільного кодексу України звернувся до суду з позовом про визнання Держкомрезерву кредитором, зобов'язання Ліквідаційної комісії підприємства внести Держкомрезерв до реєстру вимог кредиторів ДП ДАК "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів"; зобов'язання останнього повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 6,800 тонн, пшеницю 5 класу у кількості 6,570 тонн, відходи пшениці 3 класу у кількості 109,793 тонн, відходи пшениці 4 класу у кількості 101,776 тонн та відходи жита групи "А" у кількості 4 тонни.

Задовольняючи вимоги суди виходили з того, що за своєю юридичною природою укладені між сторонами договори є договорами зберігання, у зв’язку з чим до них застосовуються приписи Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 Цивільного Кодексу України).

Згідно частини 1 статті 949 Цивільного Кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву врегульовані Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Відповідно пункту 1 статті 12 даного Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно до пункту 10 статті 14 вказаного Закону у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Пунктами 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 57-96-ВР (57/96-ВР) "Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)" передбачено, що Держкомрезерв України та його територіальні органи здійснювати перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться (далі - відповідальні зберігачі). За виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться у відповідальних зберігачів, а також заміна їх продукцією аналогічного асортименту та якості здійснюються ними самостійно без залучення додаткових бюджетних коштів (абзац 2 пункту 4 статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та абз. 3 п. 12 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою КМУ N 1129 від 08.10.1997 (1129-97-п) року.

У відповідності до статтей 193 Господарського кодексу України 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України (435-15) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, суди дійшли висновку, що відповідач зобов'язаний повернути до державного резерву матеріальні цінності, передані йому на зберігання за вказаними договорами та зобов’язати відповідача включити ці вимоги до реєстру кредиторів визнавши позивача кредитором.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без врахування вимог законодавства, яке регулює спірні відносини та без усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суди не звернули увагу на те,що згідно статті 111 Цивільного кодексу України при ліквідації юридичної особи до ліквідаційного балансу вимоги кредиторів включаються у грошовому виразі, а відомості про склад майна стосуються лише майна, яке належить тій особі, що ліквідується.

Майно, щодо якого виник спір у даному випадку не належить відповідачу, оскільки як встановлено судами спірне зерно є залишком державного матеріального резерву згідно частини 3 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв", а відтак належить державі і не може бути включено до ліквідаційної маси.

Отже, для вирішення питання про включення кредиторських вимог до реєстру судом необхідно було встановити вартість майна на яке претендує позивач.

Крім того, судами встановлено, що між сторонами виникли правові відносини, по зберіганню, які врегульовані главою 66 Цивільного кодексу України (435-15) , з особливостями передбаченими Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Згідно статті 2 вказаного закону відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей.

Звертаючись із позовом, позивач посилався на висновки акта перевірки від 21.10.08 року, згідно з яким відповідач самовільно використав матеріальні цінності державного резерву, а саме пшеницю 3 класу у кількості 6,800 тонн, пшеницю 5 класу у кількості 6,570 тонн, відходи пшениці 3 класу у кількості 109,793 тонн, відходи пшениці 4 класу у кількості 101,776 тонн та відходи жита групи "А" у кількості 4 тонни.

При цьому ні позивач, ні суди попередніх інстанцій не зазначили докази, згідно яких на зберігання до державного резерву закладені відходи пшениці та жита, підстави виникнення зобов’язання їх зберігати та не дослідили заперечення відповідача з цього приводу, викладені як у відзиві на позовну заяву (а.с. 47-48, т.1) так і в апеляційній скарзі (а.с.79-80, т.1)

Для розгляду даного спору по суті судами також необхідно було надати оцінку вимогам позивача про включення до реєстру кредиторів та зобов’язання повернути майно, яке є предметом кредиторських вимог з огляду на те, що зміст такого правового інституту як "Ліквідація юридичної особи" передбачає захист інтересів кредиторів шляхом виключення вимог до реєстру кредиторів та їх задоволення в порядку, передбаченому статтями 111, 112 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині відмови у позові з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Херсонської області від 17.05.2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року у справі № 5024/627/2011 господарського суду Херсонської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Білокриницький комбінат хлібопродуктів" задовольнити частково.