Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" (далі за текстом –ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи (далі за текстом –ПСП ім. Цюрупи) про стягнення заборгованості за договором № F242 від 01.08.2008 року в розмірі 869 730, 48грн., з яких: 451 841, 63грн. лізингові платежі, 4 528, 68грн. інші платежі, 119 931, 40грн. проценти за прострочення грошового зобов'язання, 235 747, 16 грн. решта лізингових платежів та вартість предмета лізингу, 55 912, 34грн. понесених витрат, у зв'язку з вилученням предмету лізингу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.07.2011 року у справі № 2/5007/41/11 позов задоволено частково: стягнуто з ПСП ім. Цюрупи на користь ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" 451 841, 63 грн. лізингових платежів, 3 773, 90 грн. витрат, пов'язаних із страхуванням предмету лізингу, 119 931, 40 грн. процентів за прострочення грошового зобов'язання, 34 712, 34 грн. понесених витрат у зв'язку з вилученням предмету лізингу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 07.07.2011 року, ПСП ім. Цюрупи подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення господарського суду Житомирської області від 07.07.2011 року у справі № 2/5007/41/11 скасувати в частині стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" 451 841, 63 грн. лізингових платежів, 3 773, 90 грн. витрат, пов'язаних із страхуванням предмету лізингу, 119 931, 40 грн. процентів за прострочення грошового зобов'язання, 34 712, 34 грн. понесених витрат у зв'язку з вилученням предмету лізингу.

Також, ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна", не погоджуючись з вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення господарського суду Житомирської області від 07.07.2011 року у справі № 2/5007/41/11 скасувати частково та задовольнити позовні вимоги про стягнення 235 747,16 грн., в решті рішення суду залишити без змін.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року апеляційні скарги ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" та ПСП ім. Цюрупи залишено без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 07.07.2011 року –без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПСП ім. Цюрупи звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2008 року ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" (лізингодавець/позивач) та ПСП ім. Цюрупи (лізингоодержувач/відповідач) було укладено договір № F242, відповідно до п.1.1. якого лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у володіння та користування на певний строк майно (навантажувач-очисник для цукрового буряку Ropa Euro-Maus, рік виробництва 2004, серійний номер 804415), спеціально придбане ним у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач в свою чергу зобов'язувався прийняти цей предмет лізингу, користуватись ним за цільовим призначенням, сплачувати лізингодавцю плату (далі - лізингові платежі) та в кінці строку дії договору придбати предмет лізингу собі у власність за ціною, визначеною в цьому договорі.

Пунктом 1.2. вказаного Договору сторони погодили, що ціна предмету лізингу становить 1 686 701, 98 грн. з ПДВ.

Відповідно до розділу 2 зазначеного Договору ціна договору включає в себе наступні платежі:- операційний збір (одноразова плата за адміністрування) 1,5 % від ціни предмета лізингу, у т.ч. ПДВ; початковий лізинговий платіж 15% бази обчислення лізингових платежів; щомісячні лізингові платежі; вартість викупу предмету лізингу (залишкова вартість) 0,1% бази обчислення лізингових платежів; відшкодування витрат пов'язаних з придбанням та фінансуванням предмета лізингу; відшкодування витрат, пов'язаних з експлуатацією та/або користуванням предметом лізингу, інших витрат, які несе позивач як власник предмета лізингу.

Пунктом 2.3.8. Договору визначено порядок сплати щомісячних лізингових платежів, відповідно до якого: перший лізинговий платіж підлягає сплаті протягом п'яти календарних днів з моменту початку лізингу, але не пізніше останнього дня поточного місяця. Підставою для здійснення сплати щомісячних лізингових платежів є рахунки-фактури. Наступні щомісячні лізингові платежі підлягають оплаті кожного місяця до п'ятого, десятого, п'ятнадцятого, двадцятого чи двадцять п'ятого числа місяця, починаючи з місяця, наступного після місяця, в якому почався лізинг, залежно від того, яке з чисел місяця буде найближчим до числа місяця, з якого розпочався лізинг. Обов'язок сплати кожного наступного лізингового платежу виникатиме одного й того самого числа кожного наступного місяця. Якщо сума оплати буде нижчою або вищою від належного платежу, різниця буде включатися в рахунок-фактуру для оплати наступного лізингового платежу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, постачальник –ТОВ "Ропа Україна" здійснив поставку предмету лізингу (навантажувач-очисник для цукрового буряку Ropa Euro-Maus, рік виробництва 2004, серійний номер 804415), що підтверджується договором поставки № F242 від 19.09.2008 року та актом прийому-передачі від 22.09.2008 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором № F242 та передав предмет лізингу відповідачеві у визначений договором строк.

Проте, в порушення умов вказаного Договору, відповідач свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів здійснював несвоєчасно, у зв'язку з чим у ПСП ім. Цюрупи утворилась заборгованість у розмірі 451 841, 63 грн., що підтверджується неоплаченими рахунками-фактурами.

Частиною 2 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України з якою кореспондуються полочення ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізиногодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом

За приписами ч. 2 ст. 7 вказаного Закону лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Аналогічне положення містить п. 7.7. оскаржуваного Договору.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

За умовами п. 8.2. Договору, у разі дострокового припинення договору у випадках, передбачених цим договором, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про вилучення предмета лізингу. У повідомленні зазначається дата, місце та час передачі предмета лізингу, що вилучається. Документом, що підтверджує вилучення предмета лізингу, є акт вилучення предмета лізингу.

Після одержання відповідного повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок привести предмет лізингу у придатний стан з урахуванням нормального зносу та у строк, вказаний лізингодавцем в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю у вказане ним місце (п. 8.3. Договору).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що листом від 12.11.2009 року № 997-411/t/0/1 позивач, враховуючи факт прострочення відповідачем сплати лізингових платежів повідомив ПСП ім. Цюрупи про відмову від Договору в односторонньому порядку, у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань щодо сплати лізингових платежів та просив підготувати предмет лізингу і передати його представнику позивача в строк до 19.11.2009 року за вказаною адресою, який відповідач отримав 17.11.2009 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 8.1. Договору при відмові лізингодавця від договору згідно з п. п. 7.3., 7.7. дія договору припиняється з моменту, коли лізингоодержувач отримав або міг отримати письмове повідомлення лізингодавця про відмову від договору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що господарські суди попередніх дійшли до вірного висновку про те, що оскаржуваний Договір лізингу припинив дію 17.11.2009 року.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2010 року лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв предмет лізингу –навантажувач-очисник для цукрового буряку Ropa Euro-Maus, рік виробництва 2004, серійний номер 804415. що підтверджується актом вилучення предмету лізингу, в якому зазначено, що відповідності з договором лізингоодержувач свої зобов’язання згідно п. 7.7. не виконав, а тому відповідно до п. 8. Договору предмет лізингу підлягає вилученню.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно пп. 2.3.1. Договору терміни і розмір окремих лізингових платежів, із застереженням пп. 2.2.7. договору визначено у графіку сплати лізингових платежів. Графік сплати лізингових платежів надається лізингоодержувачу протягом 7 календарних днів з моменту отримання лізингодавцем акту прийому-передачі та/або видаткової накладної.

Підпунктом 2.3.14. Договору сторони погодили, що неотримання рахунку-фактури на будь-який лізинговий платіж не звільняє лізингоодержувача від обов’язку сплати даного платежу. Якщо через встановлення вартості лізингових платежів в іноземній валюті лізингоодержувача не знає еквіваленту розміру платежу в гривні, на який він не отримав рахунок, він зобов’язаний заплатити платіж за курсом цієї валюти, встановленим Національним Банком України на день здійснення платежу.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника про неотримання рахунків-фактури за оскаржуваним Договором є підставою для несплати лізингових платежів є необґрунтованим з огляду на те, що сторонами, у п. 2.3.14. Договору в порядку ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, було погоджено, що неотримання ПСП ім. Цюрупи рахунків-фактури не звільняє останнього від їх сплати.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувачв своєчасно сплачувати лізингові платежі, що було закріплено сторонами Договору у пп. 2.3.8. Договору.

Враховуючи положення п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 610- 614 ЦК України, пп. 2.3.8., 2.3.14. Договору лізингу вбачається, що в разі неотримання рахунку-фактури відповідач не звільняється від сплати лізингових платежів.

Крім того, відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача за відповідними рахунками або самостійно розрахувати суму чергового платежу у відповідності з умовами спірного договору.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 451 841, 63грн. лізингових платежів.

Згідно п. 8.1. Договору при відмові лізингодавця від договору згідно з п. п. 7.3., 7.7., дія договору припиняється з моменту, коли лізингоодержувач отримав або міг отримати письмове повідомлення про відмову від договору. При цьому, лізингоодержувач зобов’язаний негайно сплатити лізингодавцю суми решти лізингових платежів, які залишилось сплатити, та вартості викупу предмету лізингу (залишкової вартості), зменшених шляхом дисконтування.

Місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що договір лізингу припинив свою дію 17.11.2009 року, а 01.06.2010 року предмет лізингу було вилучено у лізингоодержувача.

Отже, оскільки договір лізингу припинив свою дію, що виключає підстави для нарахування лізингових платежів, а предмет лізингу був повернутий позивачу, господарські суди дійшли до вірного висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення решти лізингових платежів, які залишилось сплатити, та вартості викупу предмету лізингу на загальну суму 235 747, 16 грн. є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

За умовами п. 2.3.11. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати самостійно або відшкодовувати лізингодавцю витрати, у тому числі витрати на податки та платежі, пов’язані з експлуатацією та/або користуванням предметом лізингу, та компенсувати інші витрати, які несе лізингодавець, як власник предмету лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки-фактури виставлені відповідачу для оплати на відшкодування витрат (страхування), а саме: № 3114/R/F242 від 05.10.2009 року на суму 2 264, 34грн. та № 3397/R/F242 від 09.11.2009 року на суму 2 264, 34грн.

Крім того, договором страхування майна № 001325/0211/0000181/1від 15.09.2009 року укладений закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Кредо-Класик" та ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна", предметом страхування є майнові інтереси страхувальника (позивача), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: Навантажувач-очисник для цукрового буряку Ropa Euro-Maus, рік виробництва 2004, серійний номер 804415, яке передається в лізинг на підставі договору F242 від 01.08.2008 року.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій, що відшкодуванню підлягають понесені позивачем витрати в розмірі 3 773, 90грн., та правомірно відмовили в стягненні 754, 78 грн., оскільки відповідно до вимог повідомлень про оплату страхових платежів від 01.10.2009 року та від 05.11.2009 року позивач оплатив закритому акціонерноу товариству "Страхова компанія "Кредо-Класик" страхові платежі за вересень –жовтень 2009 року в розмірі 3 773, 90грн.

Згідно п. 8.7. договору лізингу, лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю усі інші витрати, понесені лізингодавцем у зв’язку із вилученням, зберіганням, продажем предмета лізингу, припинення договору та інше.

Розмір заявлених до стягнення додаткових витрат понесених позивачем у зв'язку з вилученням предмету лізингу складає 55 912, 34 грн., які включають в себе оплату послуг добровільного страхування ризиків в сумі 18 869, 51 грн. за 10 місяців, послуг добровільного страхування вантажів згідно договору № 209.0197785 від 31.05.2010 року в сумі 2 656, 13 грн., експедиційних послуг за договором від 23.06.2009 року на суму 12 300, 00 грн., послуг по збереженню техніки згідно договору зберігання від 01.06.2010 року на загальну суму 600, 00 грн., послуг реєстрації на загальну суму 286, 70 грн., юридичних послуг згідно договору про надання юридичних послуг від 01.09.2009 року на загальну суму 21 200, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені рахунки-фактури для оплати страхових платежів, з 23.11.2009 року по 16.08.2010 року, тобто з третьої по дванадцяту частину платежу, які були ним оплачені, що підтверджується дебетовими повідомленнями на загальну суму 18 869, 51 грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що послуги добровільного страхування вантажів згідно договору № 209.0197785 від 31.05.2010 року в сумі 2 656, 13 грн., експедиційні послуги за договором від 23.06.2009 року на суму 12 300, 00 грн. за перевозку предмету лізингу, зберігання предмету лізингу за договором від 01.06.2010 року на суму 600, 00грн. та послуги інспекції Держтехнагляду на загальну суму 286, 70грн. були оплачені позивачем.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що зазначені витрати пов'язані з вилученням, зберіганням, продажем предмета лізингу, припинення договору предмету лізингу, а тому підлягають задоволенню в розмірі 34 712, 34 грн.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат пов'язаних з наданням юридичних послуг згідно договору від 01.09.2009 року на загальну суму 21 200, 00грн., оскільки понесені позивачем витрати на послуги юридичної компанії в розмірі 21 200, 00грн. не підтверджено матеріалами справи, а тому є необґрунтованими.

Підпунктом 2.3.12. Договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення будь-якого платежу із платежів, передбачених в п. 2.3 договору лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингодавцю проценти за неправомірне користування грошовими коштами на підставі рахунків-фактур, які будуть виставлятися щомісячно, та/або щоквартально, та/або щопівроку та при достроковому припиненню договору (за вимогою лізингодавця), а тому обґрунтованими є висновок попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів за прострочення сплати лізингових платежів за серпень-листопад 2009 року по несплаченим рахункам-фактурам в розмірі 119 931, 40 грн.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судомами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу –без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв’язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року у справі № 2/5007/41/11 залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року у справі № 2/5007/41/11 залишити без змін.