41/150 Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором про постачання нафтопродуктів - 26.03.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року

у справі № 41/150 господарського суду міста Києва

за позовом Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луганськ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингової компанії "Укрмонтажсервіс", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал", м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київ

про визнання недійсним договору № 24-УВ-1 про відступлення права вимоги від 24.10.2008 року

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року (судді: О.М. Спичак, Р.В. Бойко, А.М. Івченко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року (судді: О.Ф. Синиця, І.А. Іоннікова, В.О. Зеленін,) у справі № 41/150, в задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор"ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"до ТОВ "Холдингової компанії "Укрмонтажсервіс"та ТОВ "Фірма "Інтергал"за участю третьої особи –ПАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"про визнання недійсним договору № 24-УВ-1 про відступлення права вимоги від 24.10.2008 року, відмовлено у повному обсязі.

Позивач не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року у справі № 41/150 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Перший відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги з підстав викладених у відзиві на касаційну скаргу та просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що доводи скарги є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 року касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/107 від 14.02.2012 року у зв'язку з припиненням повноважень судді Величко Н.Л. для розгляду справи № 41/150 була сформована наступна колегія суддів: Алєєва І.В. –головуючий (доповідач), Акулова Н.В., Євсіков О.О.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 26.03.2012 року представник скаржника та третьої особи підтримав доводи та вимоги касаційної скарги. Представник другого відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Представник першого відповідача в судове засідання 26.03.2012 року не з'явився. Ухвалами від 20.02.2012р., 12.03.2012р. учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а тому колегія суддів касаційної інстанції, вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника першого відповідача.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини стосуються договору №115 від 16.03.2006 року.

За умовами вказаного договору продавець зобов’язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар –нафтопродукти. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю визначається згідно специфікації, яка є невід’ємною частиною договору. Загальна сума договору складає 30 000 000 грн. Якість та комплектність продукції, що постачається повинна відповідати діючим нормативно-технічним вимогам, які пред’являються до даного виду товару. Строк дії договору № 115 згідно його п. 6.4. до 31.12.2010 року.

Крім того, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції було встановлено, що між першим відповідачем, як первісним кредитором та другим відповідачем, як новим кредитором, 24.10.2008 року було укладено Договір № 24-УВ-1 про відступлення права вимоги.

За умовами вказаного договору, сторони погодили, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, що належне первісному кредитору за Договором № 115 від 16.03.2006 року виключно в сумі 8 124 435, 96 грн., як по основному зобов’язанні так і по штрафних санкціях (неустойка, пеня), які вже виникли і можуть виникнуть у майбутньому (п. 1.1., 1.2. –Договору про відступлення права вимоги).

Скаржник в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що договір поставки № 115 від 16.03.2006 року, який підписаний між позивачем та першим відповідачем є неукладеним, оскільки у нього відсутні деякі істотні умови договору, а саме: номери та індекси стандартів щодо якості товару, не визначено жодних вимог щодо якості товару, не зазначено кількості та номенклатури товару, не узгоджено строків та графіків поставки товару, ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2, 4 ст. 267 ГК України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Відповідно до вимоги ч. 2 ст. 180 ГК України та ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Справа містить частково читаємі копії незасвідчених належним чином матеріалів (накладних та таке інше, т.2 а.с. 192-193, 197-199, 203-204, 208-209, 221-222, 225, 231, 246-249, 253), які оцінювались судами попередніх інстанцій без урахування приписів ст. 36 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Фактично ксерокопії письмових доказів, на які посилаються учасники судового процесу, належним чином не засвідчені (має місце лише відбиток штампу "копія вірна", печатка та підпис невідомої особи без зазначення її посади та повноважень, відсутня дата засвідчення копій).

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Все вищевикладене в сукупності є суттєвим для правильного вирішення спору в розумінні статей 34, 36 ГПК України та з огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не з’ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 ГПК України належної юридичної оцінки.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, судами попередніх інстанцій не з'ясована в повному обсязі правова природа спірних правовідносин, не дана повна та всебічна оцінка доводам позивача про те, що продукція, яка поставлялася першим відповідачем позивачеві передана не за договором поставки, а за правочинами, вчиненими відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 181 ГК України.

Враховуючи приписи ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року (складене 26.10.2011 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року у справі № 41/150 підлягають скасуванню, як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор"відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"–задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року (складене 26.10.2011 року) у справі № 41/150 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.