Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

за участю представників

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 281.722,24 грн. основного боргу, 15.224,87 грн. неустойки, 13.529,70 грн. інфляційного збільшення боргу, 4.596,47 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. у справі № 4/420, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012р., позов задоволено.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник в касаційній скарзі стверджує, що в укладеному між сторонами договорі фінансового лізингу відсутня така істотна умова як ціна договору, а тому такий договір є неукладеним, оскільки п. п. 7.1, 7.2, 7.4 договору в частині прив'язки до курсу долара США порушують вимоги ст. 524 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України, згідно з якими грошове зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні, внаслідок чого у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо сплати лізингових платежів. Крім того скаржник вказує на те, що позивач передав відповідачу автомобілі МАЗ згідно з видатковою накладною з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет позову, на думку скаржника, не відповідає обставинам справи.

Також скаржник стверджує, що розрахунок позовних вимог є неправильним, оскільки, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів розраховується з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 15.03.2007 р., про що зазначено в п. 7.1.1 Договору.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. В судове засідання 26.03.2012 . представники сторін не з’явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач) 15.03.2007 р. укладено Договір фінансового лізингу № 690/03/2007 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем Специфікацією продавця: (тип: Вантажний автомобіль, Марка, модель: МАЗ-630305-220 (2 одиниці) рік випуску: 2007 р.) та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору транспортний засіб придбається позивачем у продавця для подальшого передання його в лізинг.

Згідно п. 3.1 Договору передача позивачем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його відповідачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

За видатковими накладними № РН-0000260 від 29.06.2007 р. та № РН-0000261 від 04.07.2007 р. позивач передав, а відповідач через ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреності серії ЯНУ № 409523 від 27.06.2007 р., одержав МАЗ 630305-220 з КВП (дві одиниці).

Отже, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов’язання в частині придбання предмету лізингу і передачі його в лізинг відповідачу.

Відповідно до п. 2.3. Договору вартість предмету лізингу становить суму, еквівалентну 112.526,00 умовним одиницям, в тому числі ПДВ у розмірі 20 % - 18.754,33 "у.о.", визначену в гривнях України, і складається із суми авансу, внесеного відповідно до п. 7.4 Договору, загальної суми платежів в погашення вартості предмету лізингу, зазначеної в "Графі 4" Графіка внесення платежів по "Курсу 1" та викупної вартості, зазначеної в додатку № 1 до договору по "Курсу 1".

Під умовною одиницею, яку сторони визначили як валюту договору згідно з п. 7.1. Договору розуміється сума, яка виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно з п. 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

"Курс 1"- курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 15.03.2007 р.;

"Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у. о.", зазначеної в "Графі 4"додатка № 1 та "Курсу 1".

Загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю, становить 157.237,80 "у. о.", в тому числі ПДВ в розмірі 20 % від суми, що відноситься в погашення вартості майна, - 18.421,00 "у. о." (п. 7.3 Договору).

Згідно з п. 5.2 Договору строк фінансового лізингу складається з періодів, які вказані в графі 1 Додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п. 7.5 Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6 Договору).

Відповідно до п. 7.7 Договору відповідач - Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Сторонами було укладено додаток № 1 до договору - "Графік внесення платежів".

Між сторонами 30.07.2009 р. було укладено додаткову угоду № 690/03/2007/R до договору фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007 р., якою було внесено зміни до Графіку внесення платежів.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 2.228,98 у. о. (з 25.06.2010 р. по 24.07.2011 р.), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 701,69 у. о.

Згідно з п. 1 додаткової угоди № 690/03/2007/R платіж в погашення суми заборгованості, що підлягає сплаті в гривнях, розраховується, як добуток платежу в погашення суми заборгованості, вираженої в умовних одиницях, згідно графи 7 додатку №1 до договору на відповідну дату здійснення лізингового платежу та "Курсу 2".

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідач свої договірні зобов’язання в частині сплати поточних лізингових платежів виконував неналежним чином, внаслідок чого за 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50 періоди строку фінансового лізингу (за 40 та 41 періоди проведена часткова оплата в сумі 25.457,06 грн.) у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість на загальну суму 281.722,24 грн.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за Договором у сумі 281.722,24 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи зі ст. 231 ГК України, п. 9.5 Договору, ст. 625 ЦК України, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що крім суми основної заборгованості з відповідача підлягають стягненню 15.224,87 грн. пені, 13.529,70 грн. збитків від інфляції, 4.596,47 грн. 3 % річних, оскільки вказані суми нараховані правомірно та їх розрахунок є правильним.

Будь-яких методологічних помилок у визначенні суми як основного зобов’язання, так і у визначенні інших сум, що є предметом позову, відповідач не навів.

Доводи касаційної скарги зводиться до посилань на нечинність договору фінансового лізингу з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що, на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов’язань за цим договором взагалі. Втім, такі доводи відповідача спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки як ціна в договорі визначена у гривнях (п. 2.3 договору), так і розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7 договору). Отже, умови договору не суперечать законодавству України.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника та погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, також виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (723/97-ВР) .

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (п. 1 ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, хоча сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (п. п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, проте не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Щодо посилань скаржника на п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" то слід зазначити, що стаття 5 вказаного Декрету регулює видачу Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Зокрема, частиною 4, на яку посилається скаржник, встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п. "г").

Як встановлено судами попередніх інстанцій, всі розрахунки за спірним договором здійснювались сторонами у гривні, а тому посилання скаржника на вказаний пункт Декрету є безпідставними.

За висновком колегії суддів, доводи скаржника про те, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 15.03.2008 р., тобто Курсу 1 згідно п. 7.1.1 Договору (курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з додатку № 1 до договору), є помилковими і суперечать змісту п. 7.1.2 Договору, в якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується Курс 2 - курс одного долара США на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Посилання скаржника на те, що між сторонами існують взаємовідносини купівлі-продажу автомобілі МАЗ з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи, визнано судами попередній інстанцій такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Скаржник у касаційній скарзі не наводить конкретних пунктів Договору, якими б було передбачено попередню оплату.

З огляду на встановлені місцевим та апеляційним судами обставини справи, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судами попередній інстанцій.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 р. у справі № 4/420 – без змін.