Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорпром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 у справі № 13/5026/961/2011 господарського суду Черкаської області

за зустрічним позовом сільськогосподарського ТОВ "Обрій-2000"

за участю представників

У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Цукорпром" звернулось до господарського суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій –2000" про визнання права власності на майно, а саме: машини та сільськогосподарську техніку, вказану у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги ТОВ "Цукорпром" заявлені на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, та обґрунтовані тим, що відповідач не визнає та оспорює право власності позивача, яке, за доводами останнього, набуте на законних підставах, що підтверджується наданими доказами: біржовими угодами, видатковою та податковою накладними, платіжним дорученням та випискою по особовому рахунку.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, у травні 2011 року подав до господарського суду зустрічний позов до ТОВ "Цукорпром", в якому просив визнати за ним право власності на зазначене майно.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що правочини, на підставі яких спірне майно вибуло з володіння позивача, були вчинені особою, не уповноваженою позивачем на відповідні дії з метою незаконного заволодіння цим майном; ці правочини порушують публічний порядок, тому в силу ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, при цьому відповідач не є добросовісним набувачем цього майна, оскільки не міг не знати про те, що, по-перше, зазначена особа не мала права відчужувати спірну техніку, і, по-друге, що ця техніка на момент її купівлі відповідачем на біржових торгах знаходилась в заставі та податковій заставі, відтак, взагалі не могла бути відчужена будь-якою особою.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.06.2011 у первісному позову відмовлено, з огляду на те, що договори, на підставі яких майно вибуло з володіння відповідача судом визнано недійсними, і позивач належними доказами не довів добросовісності набуття спірного майна. У зустрічному позові судом відмовлено у зв’язку з тим, що позивачем, який вважає себе власником спірного майна, замість вимог про його витребування, заявлено вимоги про визнання права власності, тобто обрано неправильний спосіб захисту порушених прав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 залишено без змін рішення місцевого суду, при цьому виключено з мотивувальної частини рішення посилання на встановлену судом недійсність договорів.

Не погоджуючись з висновками судів обох інстанцій, зробленими за результатом розгляду первісного позову, ТОВ "Цукрпром" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у зазначеній частині та прийняте нове рішення про задоволення первісного позову.

За доводами скаржника судами обох інстанцій неправильно застосовано ст.ст. 203, 204, 330, 388 Цивільного кодексу України та надано неправильну оцінку наявним у справі доказам, які свідчать про те, що останній є належним і повноправним власником спірного майна, оскільки придбав його на підставі договорів, укладених з повним дотриманням вимог чинного законодавства.

Переглянувши постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірна сільськогосподарська техніка була предметом договорів купівлі-продажу, укладених 30.04.2004 між членом біржі ПП ОСОБА_4 в інтересах СТОВ "Обрій-2000"(продавець) та членом біржі ПП ОСОБА_5 в інтересах ТОВ "Торговий Дім "Олександрія-Хліб"(покупець).

В той же день, ПП ОСОБА_4, що діяв в інтересах ТОВ "Торговий Дім "Олександрія-Хліб" (продавець), уклав договори купівлі-продажу вищевказаної сільськогосподарської техніки з членом біржі ПП ОСОБА_5, що діяв в інтересах ТОВ "Цукорпром" (покупець).

Судами встановлено, що зазначена техніка 30.04.2004 отримана первісним позивачем, оплачена ним у повному обсязі, та в той же день, частина сільськогосподарської техніки в кількості 13 одиниць, яка підлягала державній реєстрації в органах державного технічного нагляду, була зареєстрована Корсунь-Шевченківською районною інспекцією Держтехнагляду за ТОВ "Цукорпром", про що видано відповідні свідоцтва серії АБ №№ 008414 –008426.

Досліджуючи доводи первісного позову, обґрунтовані тією обставиною, що відповідач не визнає та оспорює право власності позивача на зазначену техніку, оскільки звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів доручення та договорів купівлі-продажу, а також із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, господарські суди попередніх інстанцій визнали їх безпідставними, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановивши, що у провадженні господарського суду Черкаської області знаходяться справи за позовами СТОВ "Обрій-2000" про визнання недійсними договорів доручення та договорів купівлі-продажу, на підставі яких спірне майно вибуло з його володіння, а також про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ТОВ "Цукорпром" та ТОВ "Приват Агро-Черкаси", та з’ясувавши, що спір з приводу права власності на майно виник у зв’язку з тим, що воно вибуло з володіння власника незаконно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішуючи спір у даній справі за позовами про визнання права власності, слід враховувати положення ст. 387, 388 ЦК України, якими врегульовано правові наслідки вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (недобросовісний набувач). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Посилаючись на наведені положення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених обставин даної справи з урахуванням існування невирішених спорів щодо визнання недійсними договорів доручення та купівлі-продажу спірного майна та щодо його витребування з чужого незаконного володіння, фактичне знаходження спірної техніки у позивача та придбання майна за відплатним договором, в даному випадку не свідчить про те, що він є власником майна.

При цьому, апеляційним судом зазначено, що позивач може захистити своє право володіння, користування та розпорядження майном від осіб, які порушують це право, тільки після встановлення у спорі про витребування майна фактів добросовісності набуття та неможливості власника витребувати це майно, і встановлення добросовісності набувача буде однією з підстав виникнення в подальшому права власності у позивача на спірне майно.

Відмовляючи у зустрічному позові, господарські суди обох інстанцій зазначили, що незважаючи на те, що зустрічні вимоги заявлені на підставі ст. 392 ЦК України, проте фактично обґрунтовані порушенням права власності шляхом незаконного вибуття спірного майна з володіння, користування та розпорядження останнього.

Наведене свідчить, що дійсною метою подачі зустрічного позову є повернення майна, яке вибуло поза волею власника у незаконний спосіб.

Проте, враховуючи, що позов про визнання права власності –це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, яка не поєднана з конкретними вимогами про повернення майна, і задоволення таких вимог саме по собі не відновлює права, порушеного шляхом позбавлення власника можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, такі вимоги не є належним способом захисту порушених прав.

В той же час суди обох інстанцій зазначили, що відновлення порушеного права позивача можливе, зокрема, під час розгляду позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, відтак відмовили у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів щодо відсутності правових підстав для задоволення як первісного, так і зустрічного позовів, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Звертаючись з вимогами про визнання права власності на спірне майно, первісний позивач надав до суду необхідні правовстановлюючі документи, а саме біржові угоди, видаткову та податкову накладні, платіжне доручення та виписку по особовому рахунку, які за умови вичерпного спростування доводів відповідача про те, що саме він є власником спірного майна, могли б дійсно свідчити про набуття права власності на спірне рухоме майно.

Проте, враховуючи, що доводи відповідача обґрунтовані тим, що спірне майно з його боку було відчужено особою, яка не мала на це право, відтак, позивач, в силу ст. 330 Цивільного кодексу України, може набути право власності на таке майно лише у разі встановлення того факту, що відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Разом з цим, наявні матеріали справи, зокрема, вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06.05.2006 у справі № 1-54, яким посадових осіб СТОВ "Обрій-2000" визнано винними у злочинах, за наслідком вченням одного з яких було незаконно відчужене спірне майно, що перебувало під заставою та податковою заставою, та інші докази, свідчать про те, що первісним позивачем не спростовано обставин, на які відповідач посилався в якості підтвердження належності права власності на майно саме йому.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обставини вибуття майна з володіння відповідача та набуття його позивачем вирішується в тому числі у справі № 03/3244-5/129 за віндикаційним позовом СТОВ "Обрій-2000", провадження у якій було порушено у 2007 році, проте на момент розгляду даної справи, не завершено.

Враховуючи, що господарськими судами попередніх інстанцій за наявності достатніх правових підстав відмовлено у задоволенні позовів про визнання права власності на спірне майно, а скаржником не спростовано висновків судів, колегія суддів касаційної інстанції залишає вимоги касаційної скарги про скасування судових рішень у даній справі без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорпром" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 у справі №13/5026/961/2011 –без змін.