Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 та на рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2011 у справі № 5023/7001/11

за участю представників

У серпні 2011 року Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Куп’янської районної державної адміністрації і Головного управління Держкомзему України в Харківській області до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсними основний і додатковий договори оренди, укладені відповідно 29.03.2002 та 08.04.2010 між Гусинською сільською радою та фермерським господарством "ОСОБА_1".

Рішенням господарського суд Харківської області від 01.11.2011 (суддя Добреля Н.С.) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що оспорені договори не містять всіх істотних умов, тобто, є неукладеними, відтак не можуть бути визнані недійсними.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові з огляду на недоведеність обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів.

Не погоджуючись із висновками судів обох інстанцій, заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що господарськими судами не враховано невідповідності оспорених правочинів приписам ст.ст. 123, 124, 125, пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ст. 15 Закону України "Про оренди землі", якими передбачено порядок та умови передання в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, дотримання яких було обов’язковим і на момент укладення основного договору оренди від 29.03.2002, і на час укладення додаткового договору від 08.04.2010.

Переглянувши постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, згідно з протоколом засідання тимчасової робочої групи з питань надання в оренду земельних ділянок водного фонду Гусинської сільської ради Куп’янського району Харківської області від 26.12.2001 було вирішено надати, зокрема, ОСОБА_1 дозвіл на оформлення відповідних документів щодо надання в оренду водного об’єкту розміром 65,0 га, розташованого в с. Єгорівка, та водного об’єкту розміром 5 га, розташованого в с. Самборівка, для риборозведення.

Рішенням виконавчого комітету Гусинської сільської ради Куп’янського району Харківської області № 4 від 08.02.2002 передано ОСОБА_1 в оренду для промислового риборозведення та купання терміном на 50 років ставок в районі с. Єгорівка з прибережною смугою 53 га та ставок в с. Самборівка з прибережною смугою загальною площею 12 га згідно з паспортизацією ставків.

29.03.2002 між Гусинською сільською радою (орендодавцем) та ФГ "ОСОБА_1" (орендар) укладено договір оренди ставка, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років ставок "Самборівка" в басейні ріки Куп’янка Куп’янського району Харківської області, площею 36,9 га з греблею в межах водоохоронної смуги для риборозведення.

В подальшому, 06.04.2010 між зазначеними сторонами було укладено додатковий договір оренди ставка до договору від 29.03.2002, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років земельну ділянку водного фонду ставка №10 "Самборівка"в басейні ріки Куп`янка, Куп`янського району, Харківської області, площею 36,3 га в межах водоохоронної смуги на території Гусинської сільської ради з яких, в тому числі: земельна ділянка площею 18,06 га під водою та 1,4 га під інженерними спорудами (дамба) для риборозведення.

Обґрунтовано спростувавши висновок місцевого господарського суду про неукладеність спірних договорів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність дослідження на підставі наявних доказів доводів прокурора про невідповідність правочинів приписам ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі" через:

- відсутність у Гусинської сільської ради Куп’янського району Харківської області повноважень з розпорядження земельними ділянками, що знаходяться поза межами населеного пункту, передачу в оренду яких в силу пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) здійснює місцева державна адміністрація;

- відсутність попереднього прийнятого рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, безпосереднього її виготовлення та погодження у встановленому порядку державними органами;

- відсутність рішення про надання земель водного фонду в оренду та подальшої реєстрації цих угод в органах земельних ресурсів.

Перевіривши зазначені доводи прокурора на предмет їх обґрунтованості, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення основного договору оренди, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України (в зазначеній редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Посилаючись на положення наведених статей, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора про невідповідність спірних договорів оренди вимогам законодавства, з огляду на те, що під час укладення основного договору оренди необхідною умовою було лише отримання відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке, за висновком апеляційного суду, наявне серед матеріалів справи.

Щодо посилання прокурора на відсутність попереднього прийнятого рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, безпосереднього її виготовлення та погодження у встановленому порядку державними органами та на відсутність рішення про надання земель водного фонду в оренду та подальшої реєстрації цих угод в органах земельних ресурсів, то суд апеляційної інстанції зазначив, що такі вимоги висуваються у разі надання земельних ділянок у постійне користування.

При цьому, спростовуючи доводи прокурора про відсутність у Гусинської сільської ради Куп’янського району Харківської області повноважень розпоряджатись спірною земельною ділянкою, апеляційний господарський суд зазначив, що всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором або позивачем не надано доказів знаходження спірного водного об’єкту за межами населеного пункту і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Проте, погодитись з висновками апеляційного господарського суду щодо відсутності правових підстав для визнання недійсними спірних правочинів неможливо з огляду на їх невідповідність приписам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено обов’язок суду вирішувати спори лише за наслідком повного і всебічного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.

Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, однією з вимог додержання якої є необхідним для чинності правочину, є наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відхиляючи доводи прокурора про невідповідність спірних правочинів наведеним вимогам, обґрунтовані фактом передання сільською радою в оренду земельної ділянки, яка знаходиться поза межами відповідного села, а не, як того вимагає п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , відповідним органом виконавчої влади, апеляційний суд не звернув уваги, що з’ясування питання розташування земельної ділянки безпосередньо входить до кола обставин, які необхідно було встановити суду для правильного вирішення спору.

Наведене свідчить, що висновок, зроблений апеляційним господарським судом у даній справі, не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, про неповноту встановлення обставин даної справи свідчить те, що суди обох інстанцій усунулись від належного з’ясування форми власності, категорії та правового режиму переданих в оренду земель.

В той же час, зазначені обставини мають вирішальне значення для з’ясування питання чи мав право виконавчий орган місцевого самоврядування надавати в оренду земельну ділянку водного фонду ставка в басейні ріки в межах водоохоронної смуги для риборозведення, оскільки згідно із законодавством, що було чинним у 2002 та у 2010 роках правовий режим та порядок передачі у тимчасове користування земельних ділянок залежить не тільки від їх територіального розташування, але і від їх форми власності та категорії.

Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи є порушенням вимог ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Допущені порушення, які призвели до неповного встановлення обставин справи, і що мають важливе значення для правильного вирішення даної справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду, визначені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з чим оскаржені прокурором рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати вищенаведені вказівки, встановити всі необхідні обставини справи, належним чином оцінити зміст спірних правочинів, з яких слідує, що земельна ділянка була передана ФГ "ОСОБА_1" в оренду для риборозведення, і включає в себе землю під водою ставка.

Врахувати, що згідно зі ст.ст. 58, 59 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Постановою Кабінету від 13.05.1996 № 502 (502-96-п) "Про затвердження Порядку користування землями водного фонду" передбачено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

Щодо форми власності земельної ділянки, то її з’ясування має суттєве значення при розгляді даної справи, оскільки п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , на який посилається прокурор, визначає порядок та суб’єктів розпорядження землями до їх розмежування на землі державної та землі комунальної власності.

Разом з цим, ст. 11 та ст. 12 Земельного кодексу України закріплює, що розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом належить до повноважень місцевих державних адміністрацій, а розпорядження землями територіальних громад - до повноважень, зокрема, сільських рад.

Водночас, слід прийняти до уваги, що згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, чинній на момент виникнення орендних правовідносин) вирішення сільською радою питань з регулювання земельних відносин відбувається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відтак, під час нового розгляду справи господарському суду слід належним чином оцінити наявне серед матеріалів справи рішення виконавчого комітету Гусинської сільської ради Куп’янського району Харківської області № 4 від 08.02.2002 про передачу громадянину ОСОБА_1 в оренду зазначеного ставку.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 та рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2011 у справі №5023/7001/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.