Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У судовому засіданні 15.03.12 у справі було оголошено перерву до 22.03.12.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: ОСОБА_1. (дов. від 14.03.12), ОСОБА_2. (дов. від 15.09.10).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімпекс-Агро" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаролезька Вівця" про стягнення 103 828,61 грн., з яких: 84 165,96 грн. заборгованості за поставлений товар, 4 289,10 грн. пені, 4 095,31 грн. 3% річних та 11 278,24 грн. інфляційних нарахувань. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з квітня 2009 року по червень 2009 року позивачем було передано відповідачу товарно-матеріальні цінності на суму 84 165,96 грн., що підтверджується видатковими накладними. Проте, на вимогу позивача, відповідач своїх зобов'язань з оплати за отриманий товар не здійснив, що і слугувало підставою для звернення із позовом до суду. При цьому, позивач посилався на приписи статей 509, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.11, ухваленим суддею Загинайко Т.В. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь ТОВ "Олімпекс-Агро" 84 165,96 грн. боргу, 11 278,24 грн. інфляційних нарахувань, 4 095,31 грн. 3 % річних, 995,40 грн. державного мита та 226,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У решті позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 173, 193 Господарського кодексу України, статті 525, 526 Цивільного кодексу України, в силу яких визначено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання відповідно до умов договору та закону. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог та таких, що ґрунтуються на поданих позивачем належних та достовірних доказах.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чус О.В. –головуючого, Павловського П.П., Швеця В.В., постановою від 10.11.11 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, ТОВ "Шаролезька Вівця" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначив про безпідставне неврахування попередніми судами заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої відповідачем проведено залік взаємних однорідних вимог та зменшено заборгованість ТОВ "Олімпекс-Агро" перед ТОВ "Шаролезька Вівця" на 84 165,96 грн. При цьому, скаржник посилався на порушення судами обох інстанцій приписів частини 2 статті 530, статей 601, 625 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників відповідача переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Олімпекс-Агро" до ТОВ "Шаролезька Вівця" про стягнення 84 165,96 грн. заборгованості за поставлений товар, 4 289,10 грн. - пені, 4 095,31 грн. 3 % річних та 11 278,24 грн. - інфляційних нарахувань. Отже, до предмету доказування у даній справі відноситься факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 84 165,96 грн., і підтвердження тим самим факту виникнення у відповідача зобов'язань щодо оплати за поставлений товар. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 84 165,96 грн., що підтверджується накладними від 02.04.09 № 00581 на суму 16 952,16 грн., від 02.04.09 № 00604 на суму 13 370,60 грн., від 29.04.09 № 00592 на суму 7 888,32 грн., від 16.05.09 № 00748 на суму 3 782,47 грн., від 25.05.09 № 00754 на суму 20 493,62 грн., від 25.05.09 № 00755 на суму 17 044,19 грн., від 25.05.09 № 00756 на суму 1 680,72 грн., від 20.05.09 № 00764 на суму 2 953,88 грн., а також довіреностями від 01.04.09 № 0037, від 29.04.09 № 0038, від 16.05.09 № 0044. Направлена позивачем на адресу ТОВ "Шаролезька Вівця" письмова вимога від 19.10.09 № 248 про сплату боргу, була отримана останнім, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, 24.10.09. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, з яким погодився й апеляційний суд, відповідно до якого фактичні дії сторін підпадають під норми статей 11, 202, 509, 655 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин купівлі-продажу, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання по оплаті обумовленого у накладних товару. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . Положеннями статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зобов'язання відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару . Факт здійснення господарської операції згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджується первинними документами, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Отже, в даному випадку, встановлений судом факт отримання товару і видаткові накладні надані позивачем в підтвердження своїх вимог є самостійними підставами виникнення обов'язку щодо сплати за отриманий товар. Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій, що відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар до 31.10.09. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідач оплати за поставлений товар не здійснив, касаційний суд погоджується з висновками попередніх судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову і стягнення з відповідача заборгованості в сумі 84 165,96 грн., 4 095,31 грн. 3% річних та 11 278,24 грн. інфляційних нарахувань. Колегія суддів також визнає правильним висновок попередніх судів про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені у розмірі 4 289,10 грн., оскільки сторонами письмово договір не укладався, і відповідно сторонами не було узгоджено та передбачено стягнення пені з винної сторони. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування попередніми судами вимог відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з наявністю боргу позивача перед відповідачем, оскільки судами попередніх інстанцій було установлено відсутність заборгованості позивача перед відповідачем. З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційний суд виконав всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, тому підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні. Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаролезька Вівця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.11 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 16/5005/9066/2011 залишити без змін.