Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.09.2011 року (суддя Слободян П.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 року (судді: Тимошенко О.М., Огороднік К.М., Коломис В.В.) у справі №5004/1372/11 в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник просить повністю скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу представник військової частини повністю підтримує викладені в ній доводи.

Відповідач-2 не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі прокурора відділу Генеральної прокуратури України, представника Міністерства оборони України, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Військовий прокурор звернувся з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А 0780, як органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, та просить визнати нечинним та скасувати розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005 року №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур", визнати нечинним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським СЛАТ "Тур" від 22.07.1994 року №001718 серії ІІ-ВЛ. Позов вмотивовано тим, що дане розпорядження та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не відповідають вимогам чинного законодавства, видані з порушенням визначеної законом компетенції та створюють перешкоди ВЧ А-0780 у користуванні зазначеною в них земельною ділянкою з метою виконання покладених на частину функцій та завдань у сфері оборони, що являється порушенням державних інтересів.

Судами встановлено наступне.

Виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих 01.11.1968 року Військовій частині 21825 був виданий Державний акт № XII-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га, в складі якої знаходиться і спірна земельна ділянка площею 10027 га. Фактичним користувачем земельної ділянки був авіаційний полігон з умовним найменуванням - Військова частина № 1972. Обидві військові частини перебували в підпорядкуванні 14 Управління Повітряної армії, яка умовного найменування у той час не мала.

В 1972 році умовне найменування Військової частини № 1972 змінено на - Військову частину № 21343, умовне найменування якої, у свою чергу, у 2000 році було змінено на умовне найменування - Військова частина А-1547.

Аналогічні зміни відбулися і в найменуванні 14 Управління Повітряної армії. 02.03.1994 року воно було переформоване в Управління 14 Авіаційного корпусу з умовним найменуванням - Військова частина А 3822, а 02.12.2004 року, в зв’язку з її розформуванням, правонаступником останньої стало Управління Повітряного командування "Захід" з умовним найменуванням-Військова частина А 0780.

З рішення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1998 року у справі № 13/6 вбачається, що постановою спільного засідання колегій Державного комітету України по земельних ресурсах і Міністерства оборони України від 23.11.1993 року № 8/11 "Про підсумки інвентаризації земель оборони України", якою ряд земель оборони було передано в народне господарство, земельну ділянку площею 24157,7 га на території Волинської області, в тому числі і площею 10027 га, яка також підлягала передачі в народногосподарський комплекс, було залишено у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України на строк до 3-х років (пункт 13 додатку №4 до постанови).

Листом Центрального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 09.02.1995 року начальника Квартирно-експлуатаційного управління Прикарпатського військового округу було зобов’язано спірну земельну ділянку площею 10027 га у Ковельському районі офіційно по акту передати спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Тур", за винятком полігону, який продовжує функціонувати і в даний час.

Згідно довідки Управління земельних ресурсів у Ковельському районі земельна ділянка, виділена під авіаційний полігон, продовжує залишатись в користуванні Міністерства оборони України в особі Військової частини А-1547, тобто законного правонаступника Військової частини - фактичного землекористувача з моменту виділення земельної ділянки у 1968 році. Інших земель оборони на території Поворської сільської ради Ковельського району на якій знаходиться земельна ділянка площею 10027 га, згідно з державною статистичною звітністю немає.

31.01.2005 року Ковельською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського товариства "Тур", п.1 якого визнано чинним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 10027 га, серії ІІ-ВЛ №001718 (за винятком зазначеної в ньому площі мішенного поля), виданий 22.07.1994 року Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що: по-перше, ВЧ А 0780 не є правонаступником ВЧ 21825, оскільки ВЧ А 0780 в результаті реформувань може вважатися правонаступником 14 Управління Повітряної армії, в підпорядкуванні якого, разом з рядом інших військових частин, що були самостійними військовими формуваннями з правом юридичної особи (про що свідчить факт видання Військовій частині 21825 Державного акта на право постійного користування землею), перебувала ВЧ 21825, але не є правонаступником останньої або інших вищеназваних військових частин, в які вона була перейменована; командна підпорядкованість цих частин - спочатку в 14 Управління Повітряної Армії, а зараз Управління Повітряного командування "Захід" не може спричинитися до переходу до останніх права землекористування, яким володіли підпорядковані цим Управлінням частини; по-друге, відсутнє порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, оскільки матеріалами справи підтверджується передача спірної земельної ділянки в народне господарство зі зміною її цільового призначення за ініціативою та рішенням в т.ч. Міністерства оборони України; втретє, визнання Ковельською районною державною адміністрацією правомірності користування спірною земельною ділянкою у формі підтвердження раніше наданого Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" цього права є таким, що здійснене органом державної влади у межах його компетенції. До правовідносин сторін судом застосовані ч.1 ст. 1 ГПК України, ст.152 ЗК України, ст. 21 ЦК України, ч.3 ст.122 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження).

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Направляючи справу на новий судовий розгляд, касаційний суд зобов’язував суди перевірити дотримання законодавчих процедур вилучення та розпорядження спірною земельною ділянкою, звернувши увагу судів на те, що підстави припинення і переходу права на землю встановлені Главою 3 Земельного Кодексу України 1990 (561-12) року, Главою 22 Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року; цими ж кодексами унормовані повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин, порядок встановлення та зміни категорії земель а також порядок надання земель у постійне користування після їх вилучення з постійного користування попереднього землекористувача, відзначивши, що в позові прокурор посилався на порушення при прийнятті спірних актів процедур вилучення та розпорядження спірною земельною ділянкою. Також у постанові суду касаційної інстанції відзначалось, що суди не дали певним доказам оцінки з тієї точки зору чи є останні належними і допустимими доказами припинення права постійного користування землею.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення приписів ст.11112 ГПК України (1798-12) , не виконали вказівок, що містилися у постанові суду касаційної інстанції.

Станом на дату видачі Ковельському СЛАТ "Тур" Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №001718 серії ІІ-ВЛВ від 22.07.1994 року, діяв Земельний кодекс України (561-12) в редакції від 13 березня 1992 року, відповідно до ст.ст.19, 23 якого надання земельних ділянок у користування відбувалось за рішеннями відповідних Рад народних депутатів, а право користування посвідчувалось державними актами, які видавались і реєструвались цими радами після прийняття рішення про передачу землі і встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Так, розглядаючи позовну вимогу прокурора в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі ВЧ А 0780 про визнання нечинним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським СЛАТ "Тур" від 22.07.1994 року №001718 серії ІІ-ВЛ, судами не було дано оцінки доводам прокурора з посиланням на матеріали справи про визнання недійсним рішенням Вищого Арбітражного Суду України від 29.04.1998 року у справі № 13/6 (т.1 а.с.14) рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994 року №17/23 "Про передачу земель військової частини 21343 /Ковельський р-н с.Поворськ/", на підставі якого Ковельському СЛАТ "Тур" було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №001718 серії ІІ-ВЛ від 22.07.1994 року.

Стосовно недоведення прокурором порушення інтересів держави –Міністерства оборони України в особі ВЧ А-0780, то такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи, які не містять доказів припинення ВЧ 21825, а, навпаки, свідчать (т.1 а.с.9, т.2 а.с.29), що остання була структурним підрозділом управління 14 Повітряної армії, яка була переформована і правонаступником якої є позивач - ВЧ А 0780. Докази того, що ВЧ 21825 мала ознаки юридичної особи в матеріалах справи відсутні.

В порушення приписів ст. 35 ГПК України, якою унормовано підстави звільнення від доказування, суди послалися на факти, встановлені у рішенні Вищого Арбітражного Суду України від 29.04.1998 року у справі № 13/6 за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі в/ч-А3822 до Волинської обласної ради про визнання недійсними актів, не врахувавши, що рішення у цьому спорі постановлено не між тими ж сторонами.

Доводячи наявність волевиявлення Міністерства оборони про передачу спірної земельної ділянки в народне господарство суди також послалися на лист Центрального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 09.02.1995 року, копія якого відсутня в матеріалах справи.

Крім того, в порушення процесуальних положень про належність та допустимість доказів (ст. 34 ГПК України) суди надали доказової сили даним, які не свідчать про ухвалення компетентними органами рішення про вилучення спірної земельної ділянки із користування військових формувань Міністерства оборони, оскільки такий порядок (вилучення від користувачів на підставі рішень компетентних органів) було передбачено нормами Глави 4 Земельного кодексу України 1990 (561-12) року (ст.ст.31, 32).

Посилаючись на довідку Управління земельних ресурсів суд не наводить номеру і дати її видачі, а також не констатує станом на яку дату управлінням надані відповідні відомості, що робить викладені у рішенні та постанові обставини не доведеними.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів вилучення спірної земельної ділянки з господарського відання військових формувань Міністерства оборони, апеляційний суд послався на рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2003 року, яке вступило в законну силу, та акт від 20.10.1994 року, складений з участю понятих судовим виконавцем Ковельського районного суду, з яких вбачається, що земельна ділянка площею 10027 га зазначеного числа була передана Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству на виконання рішення Арбітражного суду Волинської області від 22.06.1994 року, яке набрало законної сили, а її фактичним попереднім користувачем було Поворське військове лісництво.

Колегія суддів відзначає, що: - дані акта (т.1 а.с.35) свідчать про вилучення земельної ділянки від Поворського військового лісництва та про його складання у 1994 році, тобто до ухвалення Вищим Арбітражним Судом України 29.04.1998 року у справі № 13/6 рішення про визнання недійсним рішення ради, яке було підставою для видачі Ковельському СЛАТ "Тур" державного акта на право користування спірною земельною ділянкою, отже не є належним доказом у даній справі, а також не є належним доказом того, що Поворське військове лісництво було попереднім користувачем спірної земельної ділянки; - дані рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2003 року (а.с.36-38) не мають преюдиціального значення у даній справі; в матеріалах справи відсутні як рішення Арбітражного суду Волинської області від 22.06.1994 року, так і докази його чинності.

Висновок про те, що визнання Ковельською районною державною адміністрацією правомірності користування спірною земельною ділянкою у формі підтвердження раніше наданого Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" цього права є таким, що здійснене органом державної влади у межах його компетенції, судами обґрунтовано посиланням на приписи ч.3 ст.122 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року, в редакції на час прийняття спірного розпорядження, відповідно до яких право розпорядження землями за межами населених пунктів для ведення лісового господарства на території району належить виключно районній державній адміністрації.

При цьому судами не враховано ані ту обставину, що підтвердження раніше наданого права не відповідає встановленому у законодавстві порядку надання земельної ділянки у користування (ст. 123 Земельного кодексу України 2001 року), ані ту обставину, що із змісту розпорядження (т.1 а.с.13) вбачається його прийняття з тих підстав, що рішення про визнання спірного Державного акта на право постійного користування землею Ковельському СЛАТ "Тур" (Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718) недійсним не визнавалось. Касаційна інстанція звертає увагу судів, що відповідно до діючого станом на дату видачі цього акта законодавства, надання земельних ділянок у користування здійснювалось виключно на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; сам по собі державний акт лише засвідчує право користування, яке виникло у встановленому законом порядку.

Обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки зазначеним вимогам постановлені судові рішення не відповідають, вони не можуть залишатись в силі та підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу військового прокурора Луцького гарнізону на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 року у справі №5004/1372/11 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 року та рішення Господарського суду Волинської області від 13.09.2011 року у справі № 5004/1372/11 –скасувати.

Справу № 5004/1372/11 направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.