Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

Ухвалою господарського суду Волинської області від 17.04.2009 порушено провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 з урахуванням особливостей, визначених ст.ст. 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Волинської області від 03.06.2009 фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Пурія Р.П.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 04.02.2011 припинено повноваження ліквідатора Пурія Р.П. та призначено ліквідатором у даній справі арбітражного керуючого Череватого Л.Б. (ухвала залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 06.09.2011 задоволено клопотання ліквідатора про скасування обтяжень, які містяться у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо майна ОСОБА_5 та відмовлено ПАТ "Банк Національний кредит" у задоволенні скарги на дії ліквідатора.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 апеляційну скаргу ПАТ "Банк Національний кредит" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Волинської області від 03.06.2011 у справі № 8/40-Б залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Банк Національний кредит" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2011, ухвалу господарського суду Волинської області від 06.09.2011 та постанову господарського суду Волинської області від 03.06.2009 у справі № 8/40-Б, провадження у справі припинити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 8, ч. 3 ст. 6, ст.ст. 7, 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Скасовуючи за клопотанням ліквідатора обтяження щодо майна ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перебування майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна чи Державному реєстрі іпотек у процедурі банкрутства робить неможливим виконання ліквідатором банкрута обов'язків, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , та суперечить приписам ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону щодо зняття арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута.

Зняття заборони на відчуження майна, що знаходиться в іпотеці, права іпотекодержателя не порушує, оскільки його вимоги задовольняються переважно перед іншими кредиторами, за рахунок даного майна під час проведення ліквідаційної процедури боржника.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Скасування арештів та інших обмежень стосовно майна боржника відповідно ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" здійснюється з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Тобто, скасування арештів та інших обмежень стосовно майна боржника є передбаченим законом правовим наслідком визнання особи банкрутом.

Статтею 53 ЦК України визначено, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. За приписами статті 209 ГК України суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, який у разі нездатності після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Відповідно до ст. 1 цього Закону ліквідація –це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів по задоволенню визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Таким чином, суди обох інстанцій, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не дослідивши повно і всебічно всі обставини справи, зокрема щодо складу ліквідаційної маси банкрута, підстав обтяжень майна ОСОБА_5, без належного встановлення доказів на підтвердження обґрунтованості клопотання ліквідатора, дійшли до передчасного висновку про наявність правових підстав для скасування арештів та інших обмежень стосовно майна боржника, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин прийняти судовий акт з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що постанова господарського суду Волинської області від 03.06.2009 у справі № 8/40-Б не була предметом перегляду в апеляційному порядку, у суду касаційної інстанції згідно з приписами ст. 107 Господарського процесуального кодексу України відсутні повноваження щодо перегляду зазначеної постанови.

З огляду на викладене, касаційне провадження в частині оскарження постанови господарського суду Волинської області від 03.06.2009 у справі № 8/40-Б підлягає припиненню в порядку статей 80, 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 80, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 та 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 та ухвалу господарського суду Волинської області від 06.09.2011 у справі № 8/40-Б скасувати.

Касаційне провадження в частині оскарження постанови господарського суду Волинської області від 03.06.2009 у справі № 8/40-Б припинити.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.