Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

25.07.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс" (далі –позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про повернення безпідставно набутого майна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хвиля" (далі –відповідач) і просило повернути 4348 літрів дизельного пального за відповідними накладними та довіреностями, судові витрати покласти на відповідача (том 1, а.с. 3-11).

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.08.2011 року у справі № 5021/706/2011 (суддя Резніченко О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 87-89).

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ "Сумикомунтранс" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2011 року у справі № 5021/1713/2011 та зобов'язати ТОВ "Агрофірма "Хвиля" передати ТОВ "Сумикомунтранс" 4348 літрів дизельного пального та стягнути з відповідача судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року рішення господарського суду Сумської області від 18.08.2011 року у справі № 5021/1713/2011 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ТОВ "Сумикомунтранс", зобов'язано ТОВ "Агрофірма "Хвиля" передати ТОВ "Сумикомунтранс" 4348 літрів дизельного пального та стягнено з ТОВ "Агрофірма "Хвиля" на користь "Сумикомунтранс" 420,26 грн. державного мита за подачу позову, 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 210,23 грн. за подання апеляційної скарги (том 2, а.с. 52-57) .

Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції, відповідач ТОВ "Агрофірма "Хвиля" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 05.12.2011 року у справі № 5021/1713/2011, а рішення суду першої інстанції від 18.08.2011 року у цій справі залишити в силі.

Касаційна скарга відповідача мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України та статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, вислухавши представника відповідача, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача з позовом до відповідача про повернення майна з підстав, передбачених статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням господарського суду Сумської області (суддя Соп'яненко О.Ю.) від 27.07.2010 року у справі № 14/39-10 було відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Сумикомунтранс" до ТОВ "Агрофірма "Хвиля" про стягнення 14663 грн. 75 коп. заборгованості за поставлені 4348 літрів дизельного пального, отриманих відповідачем згідно доручень ЯМЮ №455357 від 03.04.2007року та ЯМЮ №455376 від 20.06.2007року та згідно накладних позивача № 42 від 03.04.2007 року та б/н від 20.06.2007 року, мотивуючи неукладенням договору поставки, оскільки сторони не досягли домовленості щодо ціни переданого дизельного палива, яка є істотною умовою господарського договору згідно частини 2 статті 180 Господарського кодексу України (том 1, а.с.26-27).

Приймаючи до уваги обставини неукладення договору поставки дизельного палива, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактична передача позивачу відповідачем дизельного пального в кількості 4348 літрів мала місце, однак сторони дійшли згоди про її зарахування в зустрічну поставку відходів пшениці, гною та запасних частин, які мали місце у серпні - грудні 2007року та березні 2008року, що підтверджується Актом взаємозвірки розрахунків від 12.05.2010року (том 1, а.с. 48).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду від 18.08.2011 року не погодився з оцінкою Акту взаємозвірки розрахунків від 12.05.2010року, як належного доказу в обґрунтування досягнення сторонами домовленості (укладення договору міни) про обмін зазначених вище товарно-матеріальних цінностей, прийняв до уваги докази про фактичну передачу позивачем відповідачу дизельного пального в кількості 4348 літрів та постановив рішення про зобов'язання відповідача повернути позивачу передане ним пальне.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність повернення позивачу спірного пального в кількості 4348 літрів з огляду на встановлені обставини його фактичної передачі згідно накладних без укладення відповідного договору (постачання, купівлі-продажу, міни) та приймаючи до уваги здійснену апеляційним судом оцінку Акта взаємозвірки розрахунків від 12.05.2010року, як такого, що є неналежним доказом укладення сторонами угоди про зарахування зустрічних зобов'язань.

Разом з тим, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції з посиланням на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України з посиланням на неналежне виконання зобов'язань, оскільки позов заявлено з підстав статей 1212 - 1213 Цивільного кодексу України і позивач підстав позову не змінював, а суди не вправі без відповідної заяви позивача змінювати предмет або підстави позову.

З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду вважає обгрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про повернення спірного дизельного палива, як такого, що було передано без відповідної правової підстави (укладення правочину) згідно статей 1212 - 1213 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про те, що передача спірного майна згідно накладних та довіреностей не може свідчити про безпідставність передачі такого майна, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, як такі, що спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, встановлених судами. Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, витребування власником майна з чужого незаконного володіння, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, у випадку встановлення обставин неукладення договору, сторона, яка вчинила певні дії по передачі майна, вправі згідно статті 1212 Цивільного кодексу України заявити вимоги про повернення безпідставно переданого майна, незалежно від того, якими документами підтверджується факт передачі майна.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом статті 35 ГПК України є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд прийняв до уваги обставини неукладення правочину з передачі спірного пального, його фактичну передачу відповідачу згідно накладних та довіреностей, у зв'язку з чим постановив рішення про повернення такого пального.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують висновку апеляційного суду згідно резолютивної частини постанови апеляційного суду про необхідність повернення спірного дизельного пального.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

1. Касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Хвиля" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року у справі № 5021/1713/2011 залишити без змін.