Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У липні 2008 року Дитячий спеціалізований санаторій ім. Боброва Міністерства охорони здоров'я України звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Алупкінської міської ради, за участі третіх осіб - Міністерства охорони здоров'я України та ОСОБА_6 про скасування рішення 34-ї сесії 4-го скликання Алупкінської міської ради від 05.08.2005 р. № 75/10 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд", посилаючись на приписи статей 116, 152 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,04 га за адресою: АДРЕСА_1, яка входить у склад земельної ділянки площею 11,26 га, що перебуває у постійному користуванні Санаторію відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ № 0000030, виданого згідно із рішенням Алупкінської міської ради від 07.04.2005 р.

Рішенням господарського суду АР Крим від 03.03.2011 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 р., позов задоволено повністю, скасовано рішення Алупкінської міської ради за № 75/10 від 05.08.2005 р. "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2011 р. судові рішення у даній справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням господарського суду АР Крим від 07.11.2011 р. (суддя Пєтухова Н.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, посилаючись, зокрема, на приписи статей 116, 123, 126 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття радою рішення щодо дозволу на розробку проекту землеустрою не свідчить про обов'язковість надання у майбутньому земельної ділянку після закінчення процедури погодження та не тягне виникнення, припинення прав на землю. Розроблення проекту відведення земельної ділянки має на меті встановлення можливості надання такої ділянки в подальшому певній особі, і, в даному випадку, позивачем не доведено порушення його прав.

За апеляційною скаргою Дитячого спеціалізованого санаторія ім. Боброва Міністерства охорони здоров'я України Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Ткаченко М.І., Остапова К.А., Сікорська Н.І.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 07.11.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 13.12.2011 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, вказуючи на те, що судами не було досліджено правового статусу та приналежності спірної земельної ділянки, підстави надання такої землі та її цільове призначення, наявності на спірній земельній ділянці об'єктів природно –заповідного фонду, а також наявність порушень порядку зміни цільового призначення землі, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 Земельного кодексу України, а саме визнання недійсним рішення ради та угод щодо відповідних земельних ділянок.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, рішенням 34 сесії 4-го скликання Алупкінської міської ради "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку та госпбудівель" від 05.08.2005 №75/10, надано дозвіл ОСОБА_6 розробити проект землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,04 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, госпбудівель та споруд (присадибна ділянка) з наступною передачею ділянки у приватну власність.

Предметом спору у даній справі є вимога Дитячого спеціалізованого санаторію ім. Боброва Міністерства охорони здоров'я України про скасування рішення 34-ї сесії 4-го скликання Алупкінської міської ради від 05.08.2005 р. № 75/10 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд", посилаючись на приписи статей 116, 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами –землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в постійне користування передбачає проходження певної процедури по виготовленню технічної документації, її погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України (2768-14) та встановлено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

При цьому, проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивачем не було доведено порушення його прав шляхом прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо надання відповідачу дозволу на розробку проекту землеустрою, що в свою чергу, як встановлено судами, не свідчить про обов'язковість надання у майбутньому земельної ділянки особі після закінчення процедури погодження та не тягне виникнення, припинення прав на землю.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника вважає непереконливими та такими, що спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами.

Керуючись статтею 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 р. у справі № 5002-9/4079.1-2011 та рішення господарського суду АР Крим від 07.11.2011р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.